Розділ 14. Зникнення

Напої подавали жахливі: майже всі розбавили водою. Алохой Халден принюхався. Чи чимось гіршим. Він влаштувався біля бару і цілеспрямовано закидував в себе один шот за іншим, коли відчув на спині погляди. 

Він не чекав на цю зустріч, але чомусь ані краплі їй не здивувався. 

Довга фігура Мартіна і масивна постать Хейза з легкістю виділялися на тлі тіл, що кружляли в ритмі швидкої музики. Халден любив такі місця, не любив тільки коли його так запросто знаходили. Він прикінчив ще один шот, дочекався поки до нього дійдуть ці двоє, обернувся і поцікавився:

- Чому коли щось трапляється, я завжди бачу вас вдвох? Чи ви тепер зустрічаєтеся?

Вони не відповіли. Хейз виглядав змученим: темні кола під очима, наче тіні, глибоко врізалися в його обличчя, а Мартин, з глибокою зморшкою між бровами, втомлено розтирав скроню. Вони явно не відчуваючи жодної насолоди від перебування тут. Халден виглядав куди як краще за них: його улюблений вельветовий костюм приємно контрастував із похмурими лицями його супутників. Він підвівся зі свого місця і дав знак слідувати за ним. Трійця вийшла з чорного входу і тоді Алохой не витримав:

- Ви мене оточили наче дівчину на першому балі. Що треба, Мартіне?

Горгул підійшов ближче, його погляд пронизував Халдена не гірше холодного вітру.

- Хочемо відповідей. І швидко. Наприклад, де зараз магістр Каліхор?

- І хоч би раз прийшли просто так, пропустити чарочку, поспілкуватися, - втім, оцінивши погляди, що вперилися в нього, він прикусив язика. - Та Мерлін його знає, я не бачив старого вже кілька днів. Чи він не має просиджувати штани в Академії?

Мартин невдоволено насупився:

- Його ніхто не бачив, після так званого “нападу” на Академію. Як і Книгу Сущого.

Халден, що готувався до чергового насмішкуватого коментаря, несподівано завмер. Він вирячився на них, наче ті почали танцювати дригу.

- Та ви жартуєте. На Академію напали?! Книгу викрадено?!

Хейз здійняв брову, його голос звучав як ніколи ядуче:

- Як це ти, і не в курсі?

- Мабуть, Каліхор забув мене посвятити в свої справи, - передразнивши голос Хейза, відповів Халден. - Це ж цілковита маячня. Не можна просто так взяти і напасти на Академію… Крім того, що замок збудовано на острівку посередині озера, тож по суші до нього не дістатися, він захищений додатковими закляттями. І ви не можете просто так туди перенестися. Портали відкривають з того боку, ніяк інакше. Окрім, хіба що мене, Хейза і старого. І хто напав?

- Насправді, нападу не було, - повільно промовив Мартин, ніби смакуючи кожне слово. - Але Арій Картер чомусь із шкіри пнеться, аби всі навколо так вважали. І він вказав на Джеймса Брістоула як на нападника. І той зараз у Вежі.

- Оце хлопцю не підфартило, - протягнув Халден, прищурившись. - Втім, чому я дивуюся? На цей ласий шматочок хто тільки не зазіхав. То ж до чого тут я?

- Чи ти можеш зв’язатися з магістром Каліхором по ваших внутрішніх каналах? Нам потрібно обговорити з ним дещо, але ми не можемо його ніде знайти, - сказав Хейз, спостерігаючи за Алохоем.

Халден злегка знизав плечима і торкнувся каблучки на вказівному пальці. Темна субстанція в кристалі навіть не заворушилася. Він збентежено подивився на них.

- Тиша. Нічого. Наче старий не на цьому світі. Чи навіть взагалі, неживий…

Мартін наблизився і вперив погляд в каблучку, а Хейз напружено обвів поглядом вулицю. Алохой заціпенів. А за мить продовжив, зціпивши зуби:

- Он як, значить. А ще мене продажним називали. Та я наївна першокласниця в порівнянні зі старим.

Хейз підвів голову:

- Ти про що, Алохою?

- Та нічого такого, Віллі. Просто цей старий пройдисвіт якось питав мене, чи не хотів би я долучитися до цілком таємного проекту, в якому йому ніби потрібна допомога. Але я не зможу нікому про нього розказати.

- І що ти? - обережно поцікавився Мартин.

- У мене до біса власних справ, - відмахнувся Халден. - Я гадав, старий просто хотів спихнути на мене якусь дурню, аби самому цим не займатися. А тепер думаю, що він аж надто сильно хотів затягнути хімеру в Академію. А коли не вийшло…

- Зробив це іншим чином, - завершив за нього Хейз. Можливо, так воно і було.

На цих словах Мартин уважно подивився на Халдена.

- Ти маєш розказати нам все, що тоді тобі казав Каліхор. Це вкрай важливо.

На мить Алохой застиг, а потім поблажливо усміхнувся:

- Сховай свої милі зубки, Мартіне. Я все розкажу. Вип’єте зі мною? Для такої розмови потрібно трохи стимулу.

~~~

Зазвичай пошук людей не становив для нього жодних проблем. Всього тільки і треба, що приставити когось зі своїх підлеглих слідкувати за людиною і все. Слово жертва не йшло йому з голови, але він як міг ігнорував його. За годину-дві в нього була б вичерпна інформація. Але Генрі не зумів змусити себе віддати такий наказ цього разу. Тому зараз він кусав лікті, в образному сенсі.