Розділ 12. Наслідки

Джеймс наче крізь якусь криву призму дивився, як Френк піднімає з його рук Елінор і виносить крізь портал, щойно створений Хейзом. Друїд, вже в людській подобі, поспішив за ними, а Мартін присів біля ошелешеного хлопця. 

Він відчував як його трясуть, але без успіхів. Юнак не відповідав. Джеймс наче у пів сні бачив, як Мартін підхопив його самого наче дитину, перекинув через плече, і з новим порталом містера Хейза вони перенеслися геть з галявини.

Його залишили самого, щойно переконалися у відсутності несумісних з життям ушкоджень. Хтось пробіг повз нього раз чи два, він не пам’ятав. Сам Джеймс не відав, коли прийшов до тями з цього пів сну. Здається, сонце остаточно вже сховалося за обрієм і від темряви, що згустилася навколо, він нарешті очуняв.
Де це він? Кімната здавалася знайомою. Він у Корваллісі? В Соснових Піках? Так, це наче б то була його спальня. Щось боляче скреготнуло всередині. Елінор. Він має піти знайти Елінор, впевнитися, що з нею все в порядку. Джеймс сповз з ліжка, залишаючи по собі сліди талого снігу і крові. Погляд зачепився за щось страшне і брудне. 

Минула ще хвилина, перш ніж він второпав, що дивиться на власне відображення у дзеркалі. Втомлені очі здавалися проваллями на тлі блідого обличчя. Волосся скуйовджене, тьмяне, липке від поту й вологи. Погляд порожній, мов витертий. Він ледь впізнавав себе.

Треба перевдягится. Так. Знайти щось сухе. Щось, на чому не буде плям від крові. Тільки тепер він зрозумів, як змерз, і пошкандибав до ванної кімнати. Він увімкнув воду, чекаючи гарячого струменя, що мав змусити м’язи розслабитися, голову  - включитися. Але вода була лише ледь теплою. І з кожною хвилиною ставала прохолоднішою. Хоча він підкрутив її до максимуму, з крана йшла густа, тягуча прохолода, що обпікала шкіру як лід.

Він стояв під нею, стискаючи зуби, але не рухався. Вода текла  - і не гріла.
Гаряча вода закінчилася? Ні. Це не вона.

Це все він.

Перезавантажитися,  - подумав Джеймс, витираючи зі шкіри засохлу кров.

Вона має бути десь тут. Ставлю своє життя на те, що у Френка є окрема кімната, де він грається в лікаря, повільно міркував його мозок, поки Джеймс відтирав зі своєї шкіри засохлу кров. Брудний одяг валявся на світлій підлозі кімнати чорною плямою і заважав думати.

Джеймс витяг з коробок перший-ліпший одяг, не зауважив, що саме це було.

На мить його увагу привернуло щось, що впало на підлогу разом з одягом. Фотографія. Він з батьками в день його від’їзду. Джеймс залишив її лежати на підлозі.

Ноги погано слухалися, поки він спускався сходами вниз. Але він вперто прямував далі тихим коридором. Звідки почати? Темна кухня, порожня їдальня, вітальня.

Зачинивши за собою двері на кухню, він автоматично поставив чайник на плиту  - хотів зробити собі щось гарячого, аби бодай трохи зігрітись.

Він сів на табурет, втиснувши голову в плечі. Минуло кілька хвилин. Повітря з кожною секундою ставало холоднішим. Спершу він подумав, що дме з вікна. Але потім помітив  - чайник не гріється. Полум’я горить, а вода в ньому  - нерухома. Краплі конденсату на поверхні зникають не від тепла, а від кристалізації.

Температура падала. Навколо нього  - наче хтось повільно накривав світ льодяною плівкою.

Він вдихнув. Глибоко.

Хімера брала верх.

Він повільно обійшов весь дім, поки нарешті не знайшов те, що шукав. Кімната і справді більш за все скидалася на операційну. Але в ній нікого не було. Лише на підлозі валявся брудний одяг, здається той самий чорний водолазний костюм. Зім’яті простирадла, також випачкані у крові. Кілька серветок, цілий ряд зім’ятих упаковок від ліків, назви яких він навіть не міг прочитати. Він ледь міг повірити в те, що педантичний Френсіс міг залишити такий безлад. Хіба що, він кудись дуже поспішав.

Джеймс завмер посеред кімнати, осягуючи думку. Вони, що, десь поїхали? 

Будинок не відповів йому. Так, він не помилився, коли сказав що тут і справді не було нікого живого крім нього.

Він обережно переставляв ноги. Крок за кроком. Поки не опинився за кермом Інфініті, припаркованої перед будинком. Він неясно пригадував, як напередодні вискочив з автівки трохи не на повній ході і помчав за зовом крові. Джеймс застогнав. Це все через нього! Якби він тільки не послухався того вампіра…Елінор була б в порядку!

Джеймс запрокинув голову і намагався дихати, як вчили вправи. Йому потрібно заспокоїтися, не дати хімері знову здійняти свою голову, перш ніж він знайде Елінор.

Він помчав до міської лікарні, де не значилося жодних Елінор Еван-Грін. Але коли він прямував на вихід, помітив руді кучері у кінці коридору. Ліліт зробила знак зустрітися зовні. 

- Як вона? - мертвим голосом спитав Джеймс, коли між ними було ще не менше шістдесяти футів. Ноги погано слухалися його, кожен рух віддавався страшною слабкістю у всьому тілі. Жінка закивала головою.

- Більш-менш стабільна. Але це наразі єдина гарна новина.

- Що з нею?

- Ще поки що зарано робити висновки. Втім, зогляду на все, що я бачила - вона повернулася до життя.

- Тобто? - тупо перепитав Джеймс. Він вперше бачив, аби Ліліт Д’Еспер довелося підбирати слова.