Розділ 9. Помилки

Дорогою до Корваллісу Джеймс тільки й міркував про те, що на нього поставили магічний трекер. Погляд сам зачепився за печатку на його долоні. Як тепер бути, якщо Рада в будь-яку мить зможе знайти його, чи гірше - дізнатися, що він під них копає. Чому він не замислився про це раніше?  Це погано. Дуже, дуже погано. 

Він повернувся до Соснових Піків, коли вже зовсім стемніло. Дощ наздогнав його на шосе і Джеймс привіз його з собою до Корваллісу. Налетів холодний вітер і змусив хлопця зіщулитися, щойно той покинув автівку. 

На нього вже чекали. Повним складом. Він ледь встиг ступити на поріг, як з різних кінців коридору всі підступилися до нього.

Першим поруч з’явився Френк, без жодних питань схопив руку Джеймса і повернув до себе:

- Хейз правий. Вони відмітили його приналежність до Ради у печатці.

Ліліт теж роздивлялася печатку, стоячи поруч з сином, але Елінор зупинилася біля входу на кухню.

- Ти голодний? - спитала вона в Джеймса роздратованим голосом, наче голодною насправді була вона. 

- Гадаю, що так.

- То йди за стіл, - звеліла Елінор, а він і не сперечався. Ліліт з Френком сторожко обернулися в її бік. 

- Брістоуле, це коли ти встиг наступити моїй сестрі на улюблений мозоль? - спитав Френк, поки Джеймс прямував до кухні. Він прихопив із холодильника полумисок з курячим салатом і виделку, і попростував до їдальні. Елінор вже сиділа за столом, незворушна, наче статуя.

- Можливо тоді, коли трохи не вляпався у неприємності у Академії. Чи може таки вляпався.

- Дійсно. Що ж, щасти тобі. Якщо виживеш, приходь до спортзалу, потренуємося. 

Френсіс зник у дверному отворі, Ліліт на мить звела брови і теж покинула їдальню.

Джеймс прийнявся за їжу. Чи то салат був холодним, чи то через печатку, але його почало трусити. Марно він намагався замаскувати це тремтіння від Елінор. Та буквально не зводила з нього погляду.

- Ти змерз?

- Так, змерз. 

Дівчина у мить з’явилася поруч з ним, обережно торкнулася пальців на лівій руці.

- Тобі краще якомога швидше зігрітися.

- Так, я сподівався трохи пофехтувати з Френсісом після вечері. Він здається у гуморі для поєдинку. Вона теж.

Дівчина хмикнула і вийшла на кухню, а повернулася вже з чашкою гарячого відвару.

- Так буде швидше.

- Дякую.

Вони сиділи мовчки. Тільки стукіт виделки о тарілку порушував важку тишу. Гаряча пара піднімалася над чашкою, Джеймс відчував аромат, але так і не торкнувся напоя. Він чекав на головне питання, і дочекався.

- Про що ти думав? - нарешті спитала Елінор і в Джеймса забракло повітря в легенях. Її голос бринів жахом, хвилюванням. Обуренням.

- Про те, що в них є план. Про який ми нічого не відаємо. Після сьогодні я впевнений, магістр Каліхор - один із зрадників. І вгадай що, Голова Ради підтримує його у всьому. Чи став би він прикривати зрадника, якби не був ним сам?

- Якщо ти думаєш, що ти єдиний, хто підозрює їх…

- Не єдиний. Проте я єдиний, хто хоч щось робить.

- Хіба?

- Хіба ні? Френкі і Мартін носяться з цими упирями, ти цілими днями пропадаєш на побігеньках у Ради. Хейз каже сидіти тихо, та де там, всі кажуть те саме. 

- А ти не думав, що ми збираємо інформацію? Слідкуємо за кожним кроком Радників і Хранителів, аби зрозуміти, що вони робитимуть далі? Ми не хочемо нікого з нас наражати на небезпеку. На непотрібну небезпеку!

- Швидше, ви боїтеся взагалі зробити хоч щось, щоб запобігти Раді захопити мене! І нарешті вбити!

Елінор похитала головою:

- Ти неправий. Ти неправий настільки…але я не доведу тобі протилежне. Ти зараз не готовий почути мене.

Дівчина зникла з кімнати, Джеймс навіть не встиг вдихнути повітря, аби покликати її на ім’я.

Чудово, міркував він, похмуро копирсаючись виделкою у салаті. Просто чудово.

~~~

Хімері не сподобалося у воді. Джеймс з силою виплюнув рідину з непривабливим запахом хлору, зробив кілька глибоких вдихів і майже відразу відчув полегшення. Монстр всередині сильно вимотав його, змусивши трощити все ліворуч і праворуч. Але відступив, щойно їх скинули у холодну воду басейну. 

Джеймс з радістю відмітив, що навіть коли не був владним на власним тілом, він все одно пам’ятав що цей дратівливий, набридливий шмат нікчемності на ім’я Френсіс, що скрутив його у ріг - чомусь дорогий йому, і хімера погодилася не вбивати того. Принаймні, не цього разу.