Розділ 8. По слідах

Покинута лісопилка виглядала ще більш занедбаною, ніж Елінор собі уявляла. Вигнуті під власною вагою дерев'яні балки, розірвані металеві листи і купи іржавих інструментів - все це нагадувало радше сцену з постапокаліптичного фільму. 

Холодний вітер шарпав обличчя, пробирався крізь одяг, втім, їх з Френсісом це не надто хвилювало. Елінор одним рухом скрутила волосся в тугий пучок на потилиці, аби воно не заважало.

- Ну, просто ідеальне місце для спа-відпочинку, - саркастично кинув Френсіс, коли вони підійшли до воріт. - Вампіри і тут? Серйозно? Навіть для них це занадто. Вони, напевно, чекали на люксовий готель, а натомість отримали... це. Навіть не Хілтон.

- Не смішно, - Елінор обвела місцину поглядом, придивляючись до деталей. - Не треба, Френсісе, нам все одно доведеться тут все перевірити.

- О, звісно. Давай зробимо вигляд, що не знаємо, чим це закінчиться. - Френсіс демонстративно підняв важку дерев’яну балку, немов вона була пір’їною, й оглянув місце під нею. Порожньо. Він театрально знизав плечима: 

- Упс. Жодних вампірів. От як прикро! Може, просто знести тут все до біса?

Елінор закотила очі:

- Ти не в гуморі. Може, постоїш десь під деревом, охолонеш трохи, поки не розвалив тут все? І будь ласка, якщо раптом знайдеш якусь зачіпку - не чіпай її. Це може виявитися чимось корисним.

Френсіс з удаваним задумом почухав підборіддя:

- О, так. Можливо, знайдемо їхні записки, щось на зразок: “Як готувати хімеру в соусі під власною кров’ю”. Чи “Хімера: як змусити її виконувати накази вампірів”.

Дівчина ніяк не відреагувала на цей випад і на якийсь час запала тиша. Вони працювали швидко, і скоро мусили визнати: шукати тут було нічого. 

- Нащо ми взагалі сюди припхалися? - навіть роздратований, голос Френсіса лунав як музика. - Ні, я знаю, це одне з останніх місць в радіусі п'ятдесяти кілометрів від тієї галявини, де я зіткнувся з вампіршою, але невже Мартін справді вважає, що вони залишити нам якісь підказки?

- Значить, вважає, - відгукнулася Елінор і застигла, замислена, посеред брухту.

Френсіс миттю опинився біля неї і примружив очі:

- Тепер мені здається, що це ти не в гуморі. Давай, я підпишуся під роллю відповідального старшого брата, якщо тебе це влаштовує. І підійму тобі настрій своїм квохкотінням. Хоча щось мені підказує, що ти не дуже оціниш мій жест.

Елінор не витримала й зміряла його поглядом, повним глузування:

- Якщо це спроба втрутитися в моє особисте життя, то в тебе виходить поганенько, любий брате.

Френсіс поглянув на неї, і його тон став трохи серйознішим:

- Слухай, - почав він спокійно, без тіні іронії чи насмішки, - мені це подобається не більше ніж тобі, справді.

- Я сумніваюся. 

Френсіс трохи не закотив очі. 

- Просто вислухай, добре? Я радий, що ви з Джеймсом наче визначилися у ваших…ем…стосунках. Просто хочу впевнитися, що ти знаєш, на що підписуєшся, сестричко. Хімера це не забавки. Ти сама бачила, що може трапитися. 

- Я можу за себе постояти, - Елінор скреготнула зубами, перебираючись ближче до віддаленої стіни.

- Тоді розрадь мене і скажи, що ви поводитеся обережно.

Елінор ледь не задихнулася від обурення: 

- Ти справді вирішив прочитати мені лекцію?!

Френсіс стенув плечима. Він підняв важку балку, немов це було найменше, що він міг зробити, і відповів:

- Швидше, хочу впевнитися, що вас в відносинах лише двоє, а ті ікласта тварюка не каже носа до вашого…ліжка.

Елінор хапнула повітря ртом. Френсіс не дочекався відповіді і повернувся до сестри, та виглядала страшніше за хімеру. Але він втримав обличчя.

- Вважатиму це мовчазною згодою, - буркнув він і спритно видряпався на кран-навантажувач, аби роззирнутися довкола.

- Елінор, вони нічого нам не залишили, - оголосив він за кілька секунд, з легким розчаруванням у голосі.

- І як ти це знаєш? - запитала досі сердита дівчина, з недовірою дивлячись на нього.

Френсіс жестом запросив її приєднатися нагору. Коли вона видерлася на кран і стала поруч із братом, то побачила слово “nullità” викладене дерев’яними балками посеред сміття на підлозі.

- Угу, вишукано, - визнав він, ледь стримуючись, аби не розреготатися вголос. - У цієї вампірши нічогеньке почуття гумору.

- У кого? - перепитала Елінор, не зводячи очей з напису.

- У тієї, з делегації. Мені здається, вона це залишила саме для нас. 

- Дуже мило, - буркнула Елінор, похмуро роздивляючись безлад.

- Знаєш, мені навіть трохи подобається її стиль, - підсумував Френсіс і зістрибнув з крана вниз. Дерев'яні уламки під його ногами жалісно хруснули. 

Елінор залишилася на місці, задумливо дивлячись на літери, що так дошкульно глузували з них обох.

- Гадаю, це був їхній спосіб сказати: викусіть.