Розділ 2. На роздоріжжі

Годинна зустріч перетворилася на тригодинне випробування його терпіння. З кожною новою доповіддю радників і хранителів бажання стиснути чиєсь горло тільки зростало. Він легко міг назвати декількох тих, хто підходив би для цього ідеально. Проте зберігав незворушний вигляд, спокійно вислуховуючи чергову доповідь. Не можна втрачати обличчя. Тільки не тепер.

З того часу, як стало відомо, що хлопець - цей Брістоул - не просто хімера, а ще й здатний контролювати свою руйнівну силу, в Раді не заводили жодної розмови, яка б його не стосувалася. Він скреготнув зубами. Якби тільки це можна було приховати... але вже ніяк!

Звичайно ж, хлопця відразу оголосили під захистом Ради П’яти, аби уникнути непотрібних пліток у світі Тіней, Брістоула приховали від зацікавлених очей. І все ж таки чутки просочувалися. Прибуття цієї ночі делегації вампірів з Європи не було випадковістю, він не сумнівався у цьому. Вони якось дізналися про хлопця. Інакше навіщо їм заявлятися сюди зараз? Ні, ні, їм вочевидь потрібна хімера. Всім потрібна хімера.

Він не надто переймався загибеллю горгулів навесні - то були лише пішаки, і до того ж, не надто ефективні; він вже набрав собі нових людей, тих, на кого можна покластися. Гм, радше, на кого можна надавити. Він лише хвилювався, що від відьми Коултон не було жодного повідомлення за всі ці місяці, вона нібито розчинилася в повітрі, після того як він довірив їй дорогоцінний артефакт. Так, вона відвела від нього підозру, втім…

Долоня аж сіпнулася зібратися в кулак і вдарити по столу перед ним. Він сам хотів віднести здобич йому. Але обставини склалися не на його користь, втім і це вже не мало значення. Хлопець в нього і він чекатиме на наказ. Всі жертви не повинні бути марними, міркував він. І він це зробить, чого б це не коштувало, бо в кінці на нього чекає винагорода, якої не буде ні в кого на цій землі.

А поки що…поки що йому є чим зайнятися. Знайти нового хранителя Темряви. Лича змістили з поста хранителя одразу ж, щойно стало відомо про участь хранителів Темряви у замаху на вбивство Джеймса Брістоула. Промаху з горгулами Олексію теж не вибачили. Особливо друїд. Він всміхнувся самими лише очима, оце в Тома мабуть було обличчя, коли той побачив свою колишню дружину.

Щойно нарада скінчилася, він першим покинув Залу. Треба було попіклуватися нагальними справами. І хлопцеві скоро поставлять печатку, буде легше за ним слідкувати, міркував він, поки крокував до власного кабінету. Та і він знає, що робить, інакше б давно були нові накази. Тож, подивимося, чого хочуть вампіри, слідкуватимемо за хлопцем і…чекатимемо. Так, чекатимемо.

А поки що, добре було б показати лояльність до інших горгулів. Заспокоїти натовп. Давно слід було призначити нового хранителя Темряви, але кому ж він може довіряти...Це має бути сильний хранитель. Сильний та уважний. І відданий Раді. По всіх пунктах Лютом підходив, але останні новини…

В двері постукали, перервавши ці роздуми.

- Увійдіть.

В дверях з'явився заступник Голови Ради П'яти - Том Колтон. Друїд виглядав трохи збентеженим, втім, жодної загрози від нього не відчувалося. Звичні джинси і майка, курточка в плямах, які вже здається ніхто ніколи не виведе. Світле, майже вигоріле волосся розпатлане. Нічого незвичного, Том Колтон наразі нагадував самого себе. Тільки схвильованого. Він безшумно, як і завжди, зайшов до кабінету і простягнув для стискання міцну засмаглу руку. 

- Які новини, Томе?

Друїд переступив із ноги на ногу, ніби важкість звістки гнітила його.

- Полонена горгуля, сер. Янна Ракоці щойно зізналася в скоєному і злому намірі.

- Що саме вона сказала?

- Їй та її спільникам потрібні хімери, якомога більше. Вони мали намір вбити Брістоула навесні, робили це за наказом. Ви були праві, це все заради його магічних сил.

- Навіщо? І що це за спільники? Скільки? Де?

- Про спільників поки невідомо. Вона відмовляється далі говорити. А сили хімери їм були потрібні, бо так їм сказали. Вона не знає, чи не хоче говорити, що саме було в наказі.

- І це все?

- Все. Поки що.

Він ледве зумів зберегти обличчя. Водночас від хвилювання і полегшення, що Ракоці ні в чому небезпечному не зізналася. Але це треба припинити, поки вона остаточно не зламалася. Треба й цим попіклуватися…

- Що чути про втікачку? - він не хотів вимовляти при заступнику цього імені, Мілісента Коултон. Колишня дружина хранителя Колтона, яка вважалася мертвою вже багато десятиліть, виявилася дуже живою. Друїда це сильно зачепило.

От і зараз друїд трохи зблід, але нічим більше не видав своїх думок.

- Нічого важливого, але...Мартін, хранитель Лютом, припускає, що їй чогось не вистачає перш ніж розпочати нові напади в спробі виловити хімер. Але що ж це може бути? Жодних ідей поки що. І взагалі для чого їй може знадобитися сила в такій кількості? Це не може бути нічого доброго, але в нас поки що немає зачіпок в цьому напрямку.

- Продовжуйте допит Ракоці, Томе, - відповів він, і Колтон зам'явся, перш ніж заговорити знову. - У вас є перші результати, скоро ми все дізнаємося.

- Так, звичайно, - друїд вже майже розвернувся, щоб покинути кабінет, коли зупинився і повільно промовив, наче до останнього боровся зі сумнівами: