48 особливий день

Особливий день 
Марта
Я прокинулася дуже рано.Навіть раніше, ніж пролунав будильник.Сонячне світло тихо пробивалося крізь тонкі фіранки і наповнювало кімнату теплим золотим сяйвом.Я кілька секунд просто лежала, дивлячись у стелю.І намагалася усвідомити що сьогодні день мого весілля.Я повільно сіла на ліжку.Серце билося швидше, ніж зазвичай.Не від страху.Від хвилювання і щастя.На плечиках висіла моя весільна сукня.Біла, легка і трохи хвиляста, наче літня хмарка.Я підійшла ближче і обережно торкнулася тканини.І раптом тихо засміялася.Як усе дивно складається у житті.Ще рік тому я навіть не знала Тимофія.А сьогодні я виходжу за нього заміж.
— Марто, ти прокинулася?
Двері кімнати відчинилися.І всередину зайшла Аліна.
Вона тримала в руках дві чашки кави.
— Я знала, що ти не будеш спати.
Я усміхнулася.
— Це так помітно?
— Дуже.
Вона поставила чашку на стіл і уважно подивилася на мене.
— Ти нервуєш?
Я трохи подумала.
— Ні.
— Ні?
— Просто… не віриться.
Аліна засміялася.
— Мені теж.
Вона сіла поруч.
— Пам’ятаєш, як усе почалося?
Я закотила очі.
— Біля нічного клубу.
— І ти тоді сказала, що він тебе дратує.
— Він і справді мене дратував!
— А тепер ти виходиш за нього заміж.
Я тихо усміхнулася.
— Життя має дивне почуття гумору.
Через кілька годин ми вже були готові.Моє волосся було зібране у легку зачіску.Сукня сиділа ідеально.
Я дивилася на себе у дзеркало і ледве впізнавала.
— Ти дуже красива, — сказала Аліна.
— Дякую.
— Тимофій точно втратить дар мови.
Я засміялася.
— Це було б приємно.
Церемонія проходила у невеликому саду біля річки.
Літній вітер тихо гойдав гілки дерев.Сонце було м’яким і теплим.Гості вже сиділи на своїх місцях.З'їхались всі наші рідні. Навіть прилетів з-за кордону батько.Я стояла біля входу до саду і відчувала, як серце знову починає битися швидше.
— Готова? — тихо запитала Аліна.
Я вдихнула.
— Так.
Зазвучала музика.Тато підійшов ближче, взяв мене за руку.Я зробила перший крок.Стежка була вкрита пелюстками квітів.Я повільно йшла вперед.І тоді побачила його.Тимофій стояв біля арки.У темному костюмі.Його плечі були розправлені.Але коли наші погляди зустрілися я побачила в його очах те саме хвилювання.І ту саму теплу усмішку.Я підійшла ближче.
Він тихо прошепотів:
— Ти неймовірна.
Я усміхнулася.
— А ти запізнився з цим компліментом майже на рік.Він тихо засміявся.Церемонія була короткою.
Але дуже щирою.Коли настала черга обмінятися обітницями, Тимофій взяв мої руки.
Його долоні були теплими і трохи тремтіли.
— Марто…
Я уважно дивилася на нього.
— Коли ми познайомилися, я думав, що ти просто дівчина, яка випадково з’явилася у моєму житті.
Він усміхнувся.
— Але дуже швидко зрозумів, що помилявся.
Його голос став трохи тихішим.
— Ти стала людиною, без якої я вже не уявляю свого життя.
Моє серце стислося від цих слів.
— Я обіцяю бути поруч.Підтримувати тебе.Захищати.
І любити.Щодня.Я відчула, як очі наповнюються сльозами.
Коли настала моя черга, я тихо сказала:
— Тимофію…
Я усміхнулася крізь сльози.
— Наше знайомство почалося зі сварки.
Гості тихо засміялися.
— Але, мабуть, це була найкраща сварка у моєму житті.
Я міцніше стиснула його руки.
— Я обіцяю бути поруч з тобою.
У перемогах.І у складних моментах.І любити тебе так само сильно, як сьогодні.
Коли ми обмінялися обручками, ведучий сказав:
— Тепер ви можете поцілувати наречену.
Тимофій навіть не чекав другої секунди.Він обережно притягнув мене до себе.І поцілував.Гості зааплодували.Хтось свистів.Хтось сміявся.
Але для мене у цей момент існувала тільки одна людина.