45 бій

Бій
Марта
Я майже не спала цієї ночі.Кожного разу, коли заплющувала очі, уявляла ринг.Світло прожекторів.І Тимофія навпроти іншого боксера.Я переверталася з боку на бік у ліжку готельного номера, Тимофій мирно спав.За вікном повільно прокидалося місто.І тільки під ранок мені вдалося трохи задрімати.Коли я відкрила очі, Тимофія вже не було у кімнаті.На столику лежала маленька записка."Пішов на ранкове тренування. Не хвилюйся. Побачимось на арені."Я тихо усміхнулася.
Але хвилювання все одно залишалося.Арена була величезною.Коли я зайшла всередину, мене буквально накрила хвиля звуків.Глядачі,музика,гул тисяч голосів.
Світло прожекторів освітлювало ринг посеред залу.Я сіла на своє місце.Мої руки були холодні.Я міцно стиснула їх на колінах.
— Ти виглядаєш так, ніби сама виходиш на бій.
Я обернулася.
Поруч сіла Аліна.Вони з Денисом приїхали підтримати Тимофія.
— Я нервую.
— Це нормально.
Вона усміхнулася.
— Але він сильний.
Я кивнула.
— Я знаю.
Але серце все одно билося дуже швидко.І раптом оголосили його ім’я.Натовп вибухнув оплесками.
Я підняла голову.Тимофій виходив до рингу.Він був зосереджений та спокійний.Його плечі були розправлені.Кожен його крок був впевненим.Я дивилася на нього і відчувала дивну суміш емоцій.
Гордість,страх,захоплення.Він піднявся на ринг.І на секунду підняв голову.Його погляд пробіг по трибунах.
І зупинився на мені.Я навіть не знаю, як він мене знайшов серед натовпу.Але знайшов.Він трохи усміхнувся.І я відчула, як серце пропустило удар.Бій почався.Перший раунд був напруженим.Суперник був сильним.І дуже швидким.Я ловила себе на тому, що майже не дихаю.Коментатори кричали щось у мікрофони.А я дивилася тільки на ринг.І тільки на нього.У другому раунді суперник раптом влучив у Тимофія.
Я різко вдихнула.
— Все нормально, — тихо сказала Аліна.
Але мої руки вже тремтіли.Тимофій відступив на крок.
А потім знову пішов вперед.Його рухи стали жорсткішими.Я знала цей погляд.Це був погляд людини, яка не збирається програвати.Третій раунд був вирішальним.Натовп буквально ревів.Я підвелася з місця.І навіть не помітила цього.Суперник знову атакував.Але цього разу Тимофій ухилився.І завдав удару.Суперник похитнувся.І через секунду впав.Арена вибухнула.Люди підскочили з місць.Хтось кричав.Хтось аплодував.Суддя почав рахувати.
Моє серце калатало так сильно, що я майже нічого не чула.
— …вісім!
— …дев’ять!
Суперник не піднявся.Суддя підняв руку Тимофія.
— Перемога!
Натовп ревів.Я стояла серед цього шуму і відчувала, як на очі навертаються сльози.Він переміг.Тимофій стояв на рингу.Втомлений але щасливий.Він обернувся до трибун.І знову почав шукати мене поглядом.Коли наші очі зустрілися він усміхнувся.Цією своєю теплою усмішкою.Наче говорив без слів:"Я ж казав."Через кілька хвилин він зійшов з рингу.І буквально пробрався через людей.Я навіть не встигла нічого сказати.Він просто обійняв мене.Міцно.Я відчула, як його серце швидко б’ється.
— Ти налякав мене, — тихо сказала я.
Він засміявся.
— Я ж переміг.
— Все одно.
Я трохи відсторонилася і подивилася на нього.
— Я дуже пишаюся тобою.
Його очі стали м’якшими.
— А я радий, що ти була тут.
Він провів рукою по моєму волоссю.
— Бо коли я тебе побачив серед трибун я зрозумів, що не можу програти.Я тихо усміхнулася.Можливо, я ніколи повністю не звикну до його боїв.Я завжди буду хвилюватися.Але тепер я завжди буду поруч.