44 перед боєм

Перед боєм
Марта
Я ніколи не була на великих спортивних змаганнях.
Звісно, я бачила бокс по телевізору.Іноді навіть дивилася бої разом з Тимофієм у його залі.Але це було зовсім інше.Тепер я була тут.Поруч із ним.
У величезному спортивному комплексі, який гудів від голосів, музики і напруження.Ми приїхали за два дні до бою.Місто було велике, шумне і зовсім незнайоме.Готель знаходився неподалік від арени.
І з вікна нашого номера було видно яскраві вогні стадіону.Я стояла біля вікна і дивилася вниз.Люди поспішали у своїх справах.Машини їхали широкими вулицями.А десь там через два дні Тимофій буде битися.Я відчула, як щось стискається у грудях.
— Знову думаєш?
Я обернулася.Тимофій стояв у дверях номера.У спортивних штанах.З рушником на плечах після тренування.
Я усміхнулася.
— Трохи.
Він підійшов ближче.
— І про що?
Я чесно відповіла:
— Про бій.
Він тихо засміявся.
— Ти виглядаєш так, ніби це ти будеш на рингу.
— Можливо, я хвилююся навіть більше за тебе.
Він зупинився поруч.
— Це нормально.
Я подивилася на нього уважно.
— Ти не хвилюєшся?
Він знизав плечима.
— Завжди.
— Але ти виглядаєш дуже спокійним.
— Це тренування.
Я тихо видихнула.
— Я просто боюся.
Він повернувся до мене.
— Чого?
Я трохи вагалася.
— Що тебе можуть сильно вдарити.
Він усміхнувся.
— Це бокс, Марто.
— Я знаю.
Я зробила крок ближче.
— Але тепер це трохи інакше.
— Чому?
Я подивилася йому прямо в очі.
— Бо тепер ти для мене більше, ніж просто боксер.
Його погляд став теплішим.Він обережно взяв мою руку.
— Я буду обережний.
Я тихо засміялася.
— Це звучить смішно, враховуючи, що ти виходиш на ринг.
— Я постараюся не лякати тебе.
Я трохи нахилилася до нього.
— Це буде складно.
Він провів пальцями по моїй долоні.
— Знаєш, що мене заспокоює перед боєм?
— Що?
Він тихо відповів:
— Думка про тебе.
Моє серце зробило дивний теплий переворот.
— Справді?
— Так.
Він усміхнувся.
— Бо коли я думаю про тебе, я знаю заради чого борюся.Я відчула, як щоки трохи теплішають.
— Це дуже красиво звучить.
— Це правда.
Ми кілька секунд стояли мовчки.Місто світилося за вікном.І в цей момент мені раптом захотілося запам’ятати все.Цей вечір, цю кімнату,його поруч.
Бо я відчувала, що завтра буде важливий день.
— Марто.
— Мм?
— Підеш зі мною завтра на тренування?
— Можна?
— Звісно.
Я усміхнулася.
— Тоді піду.
Він нахилився ближче.
І тихо сказав:
— Але попереджаю.
— Про що?
— Після того як ти побачиш мене на рингу можеш почати хвилюватися ще більше.
Я засміялася.
— Думаю, це неминуче.
Він поцілував мене.
Завтра я вперше побачу справжній бій Тимофія.
І вперше зрозуміючому бокс для нього — не просто спорт.А частина його життя.І я буду поруч.Що б не сталося.