37 сумнів

Сумнів
Тимофій
Я завжди довіряв інтуїції.У боксі це важливо.
Ти повинен відчувати суперника — його рух, його намір, навіть те, коли він збирається вдарити.Але зараз я сидів у своєму кабінеті в залі і відчував щось зовсім інше.Тривогу.Я дивився на телефон уже кілька хвилин.На екрані була фотографія.І вона мені дуже не подобалася.На фото була Марта.Вона стояла біля якогось кафе.Поруч із нею був хлопець.Він нахилився до неї дуже близько.Занадто близько.Його рука лежала на її плечі.А вона… усміхалася.Моє серце повільно стискалося.Повідомлення під фото було коротке.
"Цікаво, ти знаєш, чим займається твоя дівчина?"
Я відразу зрозумів, хто це надіслав.Оля.Я стиснув щелепу.
— Чорт…
Я відкрив чат ще раз.Фото виглядало справжнім.Не фотошоп.Не монтаж.Звичайна фотографія.Але щось у ній було… неправильним.Я знав Марту.Вона не така.Але сумнів — це підступна річ.Він повільно пробирається в голову.І починає псувати думки.Я різко встав.
— Денис!
Він зазирнув у кабінет.
— Що сталося?
Я показав йому телефон.
Він уважно подивився.
— І?
— І що ти думаєш?
Він знизав плечима.
— Думаю, що це виглядає підозріло.
Моє серце ще сильніше стиснулося.
— У якому сенсі?
— У тому, що це може бути підстава.
Я мовчав.
Він подивився на мене уважніше.
— Ти ж не думаєш, що Марта…
— Я не знаю, що думати.
І це було найгірше.
Бо раніше я був упевнений у ній.Абсолютно.А тепер…
тепер хтось намагався посіяти між нами сумнів.
Телефон у моїй руці знову завібрував.Нове повідомлення.Від Олі.
"Може, варто приїхати і подивитися самому?"
Під повідомленням була адреса кафе.
Я різко схопив ключі від машини.
— Куди ти? — спитав Денис.
— Перевірити одну річ.
— Тимофію…
Але я вже виходив із залу.Коли я приїхав до кафе, моє серце билося швидше, ніж перед будь-яким боєм.Я сидів у машині кілька секунд.Намагаючись заспокоїтися.Ти просто перевіриш.І все.Я вийшов з машини.Зайшов у кафе.І одразу побачив її.Марта сиділа за столиком біля вікна.Навпроти неї був хлопець.Той самий зфотографії.Вони щось обговорювали.Вона виглядала серйозною.А він щось активно пояснював.Моє серце різко стиснулося.
Я відчув, як у грудях піднімається знайоме гаряче відчуття.Ревнощі.Я підійшов до столу.Вони одночасно підняли голову.Марта здивовано розширила очі.
— Тимофію?
Я подивився на хлопця.
— Хто це?
Він виглядав розгубленим.
Марта швидко сказала:
— Це Максим.
— Максим?
Я повторив це ім’я повільно.
— Мій одногрупник, — сказала вона. — Ми готуємо спільний проєкт.
Я дивився на нього кілька секунд.
Потім знову на неї.
— І для цього потрібно так близько сидіти?
Її брови насупилися.
— Що?
Я дістав телефон.
І показав їй фотографію.
— Може, поясниш це?
Вона подивилася на екран.
І я побачив, як її обличчя змінюється.
Здивування.
Потім нерозуміння.
— Що це?
— Гарне питання.
— Хто тобі це надіслав?
Я холодно відповів:
— Не важливо.
— Ні, важливо.
Її голос став жорсткішим.
— Бо це виглядає так, ніби ти прийшов сюди звинувачувати мене.
— А хіба ні?
Вона різко встала.
— Тимофію!
У кафе кілька людей обернулися.
Вона говорила тихіше, але її голос тремтів від образи.
— Ми просто говорили про університетський проєкт.
Я скептично подивився на Максима.
— Справді?
Марта подивилася на мене так, ніби я щойно сказав щось дуже образливе.
— Ти серйозно зараз?
Я відчував, як у мені борються дві речі.Любов.І ревнощі.І зараз ревнощі були сильнішими.
— Я просто хочу знати правду.
Вона тихо сказала:
— А ти думаєш, що я брешу?
Я мовчав.
І ця тиша сказала все.
Її очі потемніли.
— Зрозуміло.
Вона взяла сумку.
— Якщо ти мені не довіряєш, нам нема про що говорити.
Моє серце різко стиснулося.
— Марто…
Але вона вже відходила.І я раптом відчув дуже неприємне відчуття.Наче я щойно зробив величезну помилку.А десь далеко…хтось, мабуть, зараз усміхався.Бо його план почав працювати.