31 Більше не підходь до мене

Більше не підходь до мене
Марта
Я майже не слухала лекцію.
Слова викладача зливалися в один суцільний шум.
Перед очима постійно стояла одна і та сама картина: люди в коридорах, які дивляться на мене і перешіптуються.
«Вона з ним через гроші…»
«Кажуть, він її утримує…»
«Вона просто мисливиця за багатими…»
Кожне таке слово ніби дряпало щось всередині.Я завжди була тихою студенткою.Ніколи не давала приводів для чуток.І тепер раптом стала темою для обговорень.Телефон на парті тихо завібрував.Я подивилася на екран.Повідомлення у Instagram.
Timofiy_Nagorny:
Марто, що сталося?
Я стиснула телефон сильніше.
Timofiy_Nagorny:
Ти мене лякаєш.
Я не відповіла.
Timofiy_Nagorny:
Я приїду.
Моє серце різко прискорилося.
— Марто… — тихо сказала Аліна поруч. — Ти бліда.
— Все нормально?
— Ні, не нормально.
Я тихо видихнула.
— Я просто хочу, щоб цей день закінчився.
Лекція закінчилася.Ми з Аліною вийшли у двір університету.Сонце було яскраве, але мені здавалося, що навколо стало холодніше.І саме в цей момент я почула знайомий звук двигуна.Я навіть не хотіла обертатися.Але зробила це.Біля входу зупинився чорний позашляховик.Я знала цю машину.Дверцята відчинилися.І з неї вийшов Тимофій.Високий, серйозний.Його погляд одразу знайшов мене.Навколо почали зупинятися студенти.Хтось діставав телефон.Хтось просто дивився.Я відчула, як всередині починає закипати злість.Він підійшов ближче.
— Марто.
Я холодно сказала:
— Навіщо ти приїхав?
Він здивовано нахмурився.
— Ти написала, що нам треба поговорити.
— Уже не треба.
— Що сталося?
Я зробила крок ближче.
— Ти серйозно питаєш?
— Так.
— У всьому університеті говорять, що я з тобою через гроші.
Його брови різко зійшлися.
— Що?
— Що ти мене утримуєш.
— Це маячня.
— А ще говорять, що твоя дівчина це підтвердила.
Його погляд став темнішим.
— Хто ?
— Змія.Хто ж іще.
Він стиснув щелепу.
— Я поговорю з нею.
— Уже пізно.
— Ні, не пізно.
— Тимофію!
Мій голос раптом став голоснішим.
Кілька людей поруч озирнулися.
— Ти навіть не розумієш, що зробив.
— Я нічого не робив.
— Саме!
Я різко розвела руками.
— Ти нічого не робиш!
— Марто
— Твоя колишня ходить і розповідає всім, що я мисливиця за грошима.
— Я цього не знав.
— Але це відбувається через тебе.
Між нами зависла важка тиша.
Він дивився на мене довго.
— Ти справді думаєш, що я дозволю комусь так говорити про тебе?
— Уже дозволив.
Ці слова вдарили сильніше, ніж я планувала.
Він на секунду опустив погляд.
А потім тихо сказав:
— Я виправлю це.
Я похитала головою.
— Не треба.
— Чому?
— Бо я не хочу бути частиною цього.
— Частиною чого?
— Твого життя.
Його очі різко розкрилися.
— Що ти маєш на увазі?
Я відчула, як у грудях стає боляче.
Але змусила себе сказати це.
— Нам краще не спілкуватися.
Він завмер.
— Ти серйозно?
— Абсолютно.
— Через чутки?
— Через все.
Я зробила крок назад.
— Марто…можливо потрібно спробувати поговорити?
Його голос став тихішим.
— Не роби цього.
Я дивилася на нього кілька секунд.
І відчувала, як щось всередині буквально розривається.
Але все одно сказала:
— Більше не підходь до мене.
Тиша.
Навіть люди навколо перестали говорити.
Його обличчя стало жорсткішим.
— Добре.
Це слово прозвучало несподівано холодно.
— Якщо ти цього хочеш.
Я не відповіла.
Він ще кілька секунд дивився на мене.А потім розвернувся.І пішов до машини.Я стояла на місці, поки він сідав у позашляховик.Поки машина заводилася.
Потім повільно виїжджала з двору університету.
І тільки коли вона зникла за поворотом, я раптом відчула, що не можу нормально дихати.
— Марто… — тихо сказала Аліна.
Я опустила голову.
І прошепотіла:
— Я щойно зробила найбільшу помилку у своєму житті.
Але було вже пізно щось змінювати.