25 Дівчина з фото

Дівчина з фотографії
Марта
Наступного ранку я прокинулася раніше, ніж зазвичай.
Кілька секунд лежала, дивлячись у стелю, і намагалася зрозуміти, чому в грудях так дивно тепло.
А потім згадала.Учорашню ніч.Його слова.Нашу прогулянку нічним містом,теплий салон та ароматну каву.І поцілунок.Моє серце миттєво прискорилося.Я перевернулася на бік і взяла телефон.Відкрила Instagram.Нове повідомлення від нього.
Timofiy_Nagorny:
Доброго ранку.
Я кілька секунд просто дивилася на ці слова.
І раптом усміхнулася.
Marta_Perchuk:
Доброго.
Відповідь прийшла майже одразу.
Timofiy_Nagorny:
Ти виспалася?
Я тихо засміялася.
Marta_Perchuk:
Не дуже.
Кілька секунд.
Timofiy_Nagorny:
Я теж.
Потім відклала телефон і закрила очі.
У голові знову з’явився той момент.
Тепло його губ.Я різко сіла.
В руці завібрував телефон.
— Марто! — крикнула в трубку Аліна. — Ти ж не забула про тренування?
Я застогнала.
— Ні…
Через годину ми вже були біля спортзалу.Будівля виглядала так само, як і завжди.Скляні стіни.Яскравий логотип.Люди з спортивними сумками.Я на секунду зупинилася біля входу.
— Що сталося? — спитала Аліна.
— Нічого.
— Ти нервуєш.
— Ні.
— Ти йдеш у зал свого майже-хлопця.
Я різко повернулася до неї.
— Він не мій хлопець.
Аліна хитро усміхнулася.
— Після вчорашнього?
— Ходімо.
Усередині залу було людно.Гучна музика.Люди біля тренажерів.Я автоматично подивилася у бік рингу.
Тимофія там не було.
— Шкода, — прошепотіла Аліна.
— Чому?
— Я хотіла подивитися на ваші ніяково-романтичні погляди.
Я штовхнула її плечем.
— Ти нестерпна.
Ми підійшли до зони розминки.
Я вже почала розтягуватися, коли раптом почула за спиною жіночий голос.
— Перепрошую де тут кабінет Тимофія?
Голос був впевнений.Трохи холодний і неприємно солодкий.Я машинально обернулася.Переді мною стояла дівчина.Довге волосся спадало на плечі.
Дорогий одяг.Впевнений погляд.
І щось у її обличчі здалося мені дуже знайомим.
Мені знадобилася лише секунда, щоб зрозуміти.
Я вже бачила її.На фотографії.Тій самій фотографії з Instagram.Дівчина з фото Тимофія.Моє серце різко стислося.
Аліна тихо прошепотіла:
— Марто…
Я ледь чутно відповіла:
— Я знаю.
Дівчина зробила кілька кроків у зал.
І раптом усміхнулася, побачивши когось позаду мене.
— Тимофію!
Я повільно обернулася.
Він щойно зайшов у зал.
І коли почув її голос, його погляд миттєво змінився.
Він зупинився.
— Оля?
Моє серце впало кудись униз.Вона швидко підійшла до нього.І без жодних вагань обійняла.Міцно.Так, ніби це було абсолютно природно.Я стояла за кілька метрів.
І відчувала, як у грудях щось боляче стискається.
Бачила, як вона посміхається.Як дивиться на нього.
І як говорить голосно, щоб усі навколо чули:
— Я так скучила.
Потім вона взяла його за руку.
І сказала фразу, від якої мені стало холодно.
— Ти навіть не сказав мені, що вже повернувся, коханий.Я перестала дихати.
Аліна тихо прошепотіла:
— Марто…
Але я вже майже не чула її.
В голові крутилася лише одна думка.Вчора він цілував мене.А сьогодні інша дівчина називає його своїм.