24 Ніч, яка все змінила

Ніч, яка все змінила
Марта
Коли він сказав «Я сумував», мені знадобилося кілька секунд, щоб зрозуміти, що я справді це почула.
Навколо клубу було шумно. Люди сміялися, хтось сперечався з охороною, музика глухо пробивалася крізь двері.Але для мене на мить усе ніби затихло.Навіть мерзенна погода вже не видавалась такою поганою.Я дивилася на нього.Три місяці переписки.Два тижні мовчання.І тепер він стояв переді мною — справжній, близький, майже небезпечно близький.Я намагалася зберігати спокій.
— Це дивний спосіб показати, що сумував, — сказала я.
Він трохи примружився.
— Чому?
— Бо останній раз ми посварилися.
— Я пам’ятаю.
— І ти був… — я зітхнула, — неможливим.
Він тихо усміхнувся.
— А ти — впертою.
Я вже хотіла щось відповісти, але він раптом сказав:
— Ходімо звідси.
— Куди?
— Просто покатаємось по місту.Я вагалася лише секунду.Потім кивнула.Ми відійшли від клубу на парковку.Нічне повітря було прохолодним, трохи вологим після снігу. Ліхтарі освітлювали мокрий асфальт, подекуди навіть легкою кіркою взявся лід і в калюжах відбивалося світло міста.Ми йшли поруч кілька хвилин мовчки.Я відчувала його присутність дуже гостро.Наче кожен рух, кожен крок поруч із ним був важливим.
— Ти справді ходиш у мій зал? — раптом спитав він.
Я усміхнулася.
— Так.
— І як?
— Болісно.
Він тихо засміявся.
Його сміх був низький, теплий.
— Я попереджав.
— Ти нічого не попереджав.
— Я казав, що тобі сподобається.
Я похитала головою.
— Це не те саме.
Ми зупинилися біля автомобіля.Навколо було тихо.
Лише далекі звуки міста.Тимофій відкрив для мене дверцята.Я повернулась до нього обличчям.
Він стояв навпроти мене і дивився прямо в очі.
І раптом напруга між нами стала майже відчутною.
— Чому ти перестала писати? — тихо спитав він.
Я підняла на нього очі.
— Бо ми посварилися.
— Ми і раніше сварилися.
— Не так.
Він зробив крок ближче.
Тепер між нами було лише кілька сантиметрів.
Я відчула, як серце починає битися швидше.
— Марто, — тихо сказав він, — я три місяці думав про тебе.
Ці слова вдарили прямо в груди.
— Не перебільшуй.
— Я не перебільшую.
Його голос став тихішим.
— Я повернувся… і перше, що зробив — поїхав у зал бо знав,що і цей час ти тренуєшся.
— Я знаю.
— І коли побачив тебе там…
Він на секунду замовк.
— Я зрозумів, що ревную.
Я тихо видихнула.
— Це було дуже помітно.
Він усміхнувся.
— Так.
Ми стояли так близько, що я бачила маленький шрам біля його брови.Помітила, як трохи напружені його плечі.Раптом відчула щось дуже дивне.
Наче всередині мене змішалися одразу дві емоції.
Бажання відійти і бажання зробити крок ближче.
— Ти лякаєшся мене, — тихо сказав він.
— Ні.
— Тоді чого ти боїшся?
Я опустила погляд.
— Того, що це може бути серйозно.
Він нічого не відповів.Лише підступив ще трохи ближче.Я відчула тепло його тіла поруч, раптом зрозуміла, що майже не дихаю.
— Марто… — тихо сказав він.
Я підняла очі.Наші погляди зустрілися.В цю секунду щось змінилося.Він обережно підняв руку.Його пальці торкнулися мого зап’ястя.Дуже легко.Але від цього дотику по всьому тілу пробігла хвиля тепла.Я навіть не намагалася відсунутися.Навпаки.
Мені чомусь хотілося стояти ще ближче.
— Скажи мені чесно, — тихо сказав він, — ти сумувала?
Я мовчала кілька секунд.
Серце билося так голосно, що здавалося, він його чує.
Потім я тихо сказала:
— Так.
Його погляд миттєво змінився.Став теплішим.Він дуже повільно нахилився ближче.Я відчула його подих і тепло, яке йшло від нього до мого тіла, що наче губка хотіло увібрати все до найменшої каплі.Моє серце почало битися ще швидше.У голові була лише одна думка.Це відбувається.Його рука все ще тримала мою.
Я відчула, як пальці трохи міцніше стискають зап’ястя.
Наче він теж хвилюється.Наші обличчя були вже зовсім поруч.І коли його губи нарешті торкнулися моїх… я  відчула , що тану наче морозиво серед літньої спеки.Я чекала цього моменту набагато довше, ніж хотіла собі зізнатися.Поцілунок був неспішний та обережний.Але в ньому було стільки емоцій, що в мене на секунду закрутилася голова, навіть не помітила, як сама зробила крок ближче.Моя рука торкнулася його куртки.В цей момент я відчула, як сильно б’ється його серце.Так само швидко, як моє.
Це раптом змусило мене усміхнутися прямо посеред поцілунку.Вперше за весь цей час я зрозуміла, що
він хвилюється так само, як і я.