19 Його територія

Його територія
Марта
Минув ще майже місяць. Моє життя залишалося звичайним: лекції, конспекти, бібліотека, кав’ярні біля  університету. І… переписка. Я вже навіть перестала заперечувати очевидне. Ми з Тимофієм писали майже щодня в Instagram. Іноді коротко. Іноді годинами. Іноді сперечалися. Іноді просто мовчки надсилали одне одному фото свого дня. Але одного ранку Аліна вирішила, що в моєму житті бракує ще однієї речі.
Фітнесу.
— Марто, ти серйозно? — сказала вона, дивлячись на мене через стіл у кав’ярні. — Ти або в університеті, або в бібліотеці.
— Це називається навчання, — відповіла я.
— Це називається сидячий спосіб життя.
Я закотила очі.
— Аліно…
— Ні. Сьогодні ввечері ми йдемо в спортзал.
— Я не люблю спортзали.
— Ти просто ніколи не пробувала нормальний.
— Я впевнена, що пробувала.
Аліна хитро усміхнулася.
— Там працює Денис.
Я зітхнула.
Звичайно.
Усе стало на свої місця.
— Тобто це не про фітнес.
— Це теж про фітнес, — швидко сказала вона. — І взагалі, цей зал дуже крутий, ось побачиш.
— Як він називається?
— щось там Gum. Побачиш вивіску.
Я знизала плечима.
— Добре. Один раз.
Аліна підскочила на місці.
— Я знала, що ти погодишся!
Увечері ми приїхали до спортзалу. Будівля була сучасною — великі скляні вікна, яскрава вивіска, багато людей біля входу. Я трохи нервувала. На вивісці красувалась назва Nagorny Gum.
— Я виглядаю смішно? — тихо спитала я.
Аліна оглянула мене.
— Ні. Ти виглядаєш як людина, яка вперше прийшла в спортзал.
— Дуже підбадьорливо.
Ми зайшли всередину. Навколо були тренажери, бігові доріжки, штанги,окремо був зал з рингами та боксерськими грушами.І дуже багато спортивних людей.Я відчула себе трохи… чужою.
— Розслабся, — сказала Аліна. — Тут усі колись починали.
Ми підійшли до рецепції.
Дівчина за стійкою усміхнулася.
— Добрий вечір. Ви вперше?
— Так, я перший раз.

— Привіт - відповіла Аліна. — Вона на пробне тренування.
Дівчина простягнула мені анкету.
Поки я заповнювала свою, мій погляд випадково впав на стіну збоку від рецепції.
Там висіло кілька великих фотографій.
Я майже машинально подивилася на одну з них.
І завмерла. На фото був він. Тимофій. У боксерських рукавицях. З піднятою рукою після перемоги.
Під фото був напис:
“Тимофій Нагорний — засновник клубу Nagorny Gum.”
Я кілька секунд просто дивилася на цей напис.
— Марто? — сказала Аліна.
Я повільно повернула голову.
— Що?
— Ти зависла.
Я мовчки показала на фото.
Аліна подивилася.
— Так це Тимофій.
Я тихо відповіла:
— Так.
Аліна широко усміхнулася.
— Марто…
— Не починай.
— Ти розумієш, що це його зал?
Я знову подивилася на фото.
Його впевнений погляд. Та сама усмішка, яку я вже бачила на відео з бою. І раптом мені стало дуже дивно.
Я стояла посеред спортзалу який належав хлопцю, з яким я переписувалася щодня.
— Він же зараз за кордоном? — тихо сказала Аліна.
— Так.
— Значить, ми в безпеці.
Я засміялася.
— Від чого?
— Від твого боксера.
Я похитала головою.
— Він не мій.
Аліна лише хитро усміхнулася. Тренування почалося через кілька хвилин. І я дуже швидко зрозуміла одну річ. Фітнес — це важко. Через двадцять хвилин я вже хотіла сісти на підлогу.
— Дихай! — сказав Денис.
— Я… намагаюся…
Аліна сміялася поруч.
— Ти молодець!
— Я ненавиджу тебе…
Коли тренування нарешті закінчилося, я ледве дійшла до лавки. Телефон у моїй сумці завібрував. Я дістала його. Повідомлення. Від нього.
У Instagram.
Timofiy_Nagorny:
Що ти робиш?
Я подивилася навколо.
На тренажери.
На ринг у дальньому кутку залу.
На його фото на стіні.
І усміхнулася.
Marta_Perchuk:
Стою у твоєму спортзалі.
Кілька секунд.
Потім прийшла відповідь.
Timofiy_Nagorny:
Пробач, що?
Я тихо засміялася.
Marta_Perchuk:
Я серйозно.
Timofiy_Nagorny:
Ти в Nagorny gum?
Я написала:
Marta_Perchuk:
Так.
Відповідь прийшла миттєво.
Timofiy_Nagorny:
Тобі подобається?
Я подивилася на свої тремтячі ноги.
І написала:
Marta_Perchuk:
Я більше ніколи не зможу ходити.
Через секунду прийшла його відповідь.
Timofiy_Nagorny:
Це означає, що тренування було хороше.
Я закотила очі. Але все одно усміхнулася.
Я стояла у його світі і чомусь це відчувалося правильно.