14 Фото

Фото
Марта
Лекція тяглася повільно і нудно.
Я навіть не запам’ятала половини того, що говорив викладач. У голові крутилися зовсім інші думки.
Учорашній вечір.
Набережна.
Розмова.
Його погляд.
Я тихо зітхнула і почала складати речі в сумку.
— Ти знову думаєш про нього, — почула я голос Аліни.
Я різко підняла голову.
— Ні.
— Брешеш.
— Я думаю про конспект.
— Марто.
Я закрила зошит.
— Що?
Аліна сперлася ліктями на парту і уважно подивилася на мене.
— Якщо чесно… він тобі сподобався.
— Ми вже говорили про це.
— І ти сказала, що не хочеш з ним спілкуватися.
— Саме так.
— Але очі в тебе кажуть інше.
Я закотила очі.
— Ти вигадуєш.
— Ні.
Я вже хотіла відповісти, але Аліна раптом замовкла.
Вона дивилася на телефон.
— Що там? — запитала я.
— Нічого…
Але її голос звучав дивно.
Я примружила очі.
— Покажи.
— Марто…
— Аліно.
Вона повільно повернула екран до мене.
— Це просто фото… — тихо сказала вона.
Я нахилилася ближче.
На екрані був відкритий профіль у соцмережі.
І на великому фото стояв Тимофій.
Я впізнала його одразу.
Та сама впевнена усмішка. Та сама постава.
Але поруч із ним стояла дівчина.
Вона обіймала його за плечі.
Висока, дуже красива блондинка.
І виглядали вони… занадто близькими.
Я відчула, як щось неприємно стиснулося в грудях.
— Хто це? — запитала я.
Аліна швидко прокрутила фото.
— Не знаю.
— Подивись підпис.
Вона прочитала:
— “Найкращий вечір ”
Я мовчала.
Аліна тихо сказала:
— Це старе фото.
— Звідки ти знаєш?
— Два місяці тому.
Я все ще дивилася на екран.
Вона виглядала… як його дівчина.
Не просто знайома.
— Марто… — обережно сказала Аліна.
— Що?
— Ти ж сказала, що він тебе не цікавить.
Я відвела погляд.
— І що?
— Тоді чому ти так дивишся?
Я різко піднялася з місця.
— Я дивлюся нормально.
— Ти ревнуєш.
— Ні.
— Трішки.
— Ні.
Я взяла сумку.
— Мені просто не подобається, коли люди поводяться дивно.
— Як саме?
— Учора він гуляє зі мною…
а два місяці тому обіймається з якоюсь дівчиною.
Аліна тихо засміялася.
— Марто.
— Що?
— Два місяці — це не вчора.
— Не важливо.
— Важливо.
Я похитала головою.
— Ось тому я і не хочу з ним спілкуватися.
— Через фото?
— Через відчуття.
— Знову твоя інтуїція?
— Саме так.
Аліна піднялася поруч зі мною.
— А якщо це просто його колишня?
— Можливо.
— Тоді в чому проблема?
Я подивилася на фото ще раз.
Дівчина дивилася на нього так, ніби він був центром її світу.
І чомусь мені стало неприємно.
— Я не хочу бути частиною чужих історій, — тихо сказала я.
— Марто…
— Все.
Я сховала телефон у сумку Аліни.
— Тема закрита.
Вона уважно дивилася на мене.
— Я тобі не вірю.
— Це твої проблеми.
Ми вийшли з аудиторії в коридор.
Студенти шуміли, сміялися, хтось поспішав на наступну пару.
Я йшла вперед, намагаючись не думати про це фото.
Але воно все одно стояло перед очима.
Його рука на її плечі.
Її усмішка.
І раптом Аліна сказала:
— До речі…
— Що?
— Денис написав.
Я зупинилася.
— І?
Вона подивилася на мене з дивною усмішкою.
— Тимофій сьогодні приїде до університету.
Я повільно видихнула.
— Чудово.
— Ти з ним зустрінешся?
— Ні.
— Марто…
— Я не хочу.
Аліна тихо сказала:
— Тоді буде дуже цікаво.
— Чому?
Вона усміхнулася.
— Бо він уже шукає тебе.