6 Виступ

Марта
Я досі не розуміла, як так сталося.
Ще п’ять хвилин тому ми з Аліною просто сиділи на лавці біля корпусу , і вона допитувала мене про вчорашню ніч.А тепер я стояла в переповненій актовій залі разом із десятками студентів.І дивилася на сцену.
— Та ти жартуєш… — тихо прошепотіла я сама до себе.
Аліна стояла поруч і виглядала надзвичайно задоволеною.
— Ну ні.
— Чому ми тут?
— Бо це цікаво.
— Аліно.
— Що?
— Ми могли просто піти на пару.
— Марто, ти серйозно хочеш пропустити виступ хлопця, з яким учора сперечалася пів ночі?
Я подивилася на неї.
— Так.
— Я — ні.
Я зітхнула.Зала повільно наповнювалася студентами. Хтось сідав на стільці, хтось стояв біля стін, хтось тихо обговорював, що сьогодні виступатиме відомий спортсмен.
— Він справді популярний, — прошепотіла Аліна.
Я нічого не відповіла.Мої очі були прикуті до сцени.
І от двері збоку відчинилися.У залі одразу стало трохи тихіше.На сцену вийшов Тимофій.Я впізнала його одразу.Темні джинси, спортивна куртка, спокійна постава. Він рухався впевнено, але без показної гордості.Поруч із ним ішов чоловік із університетської адміністрації.
— Доброго дня, — сказав той у мікрофон. — Сьогодні до нас завітав спортсмен, підприємець і популяризатор здорового способу життя — Тимофій Нагорний.
У залі пролунали оплески.Я схрестила руки.
— Ого, — тихо сказала Аліна. — Він виглядає ще краще на сцені.
— Аліно.
— Що?
— Тихіше.
Вона хитро усміхнулася.Тим часом Тимофій підійшов до мікрофона.Він виглядав спокійним.Навіть занадто.
— Доброго дня, — сказав він.
Його голос легко заповнив зал.
— Я не дуже люблю довгі промови, тому скажу коротко.У залі хтось тихо засміявся.
— Коли я був студентом, — продовжив він, — я теж сидів у таких залах і слухав лекції про різні важливі речі. Але тоді я зрозумів одну просту річ.
Він зробив невелику паузу.
— Людина може знати дуже багато. Але якщо вона не дбає про своє здоров’я — ці знання стають менш корисними.
Я слухала, намагаючись виглядати байдужою.
— Спорт навчив мене дисципліни, — говорив він. — І не тільки фізичної. Перш за все — внутрішньої.
Він трохи ходив сценою, розмовляючи спокійно і впевнено.
— Бокс — це не просто удари, як багато хто думає. Це контроль. Контроль над собою, своїм страхом, своїми емоціями.Я раптом згадала нашу розмову в машині.
"Бокс — це контроль."Я тихо зітхнула.
— Іноді найскладніший суперник — це не людина перед вами, — продовжив він. — А ви самі.
У залі стало дуже тихо.Я не помітила, як почала слухати уважніше.І в цей момент Тимофій підняв голову.Його погляд ковзнув по рядах студентів.І раптом зупинився на мені.Я відчула це миттєво.
Наші очі зустрілися через половину зали.Я не знала, чому не відводжу погляд.І він теж не відводив.
Аліна тихо штовхнула мене ліктем.
— Марто… — прошепотіла вона.
— Що?
— Він дивиться на тебе.
— Я знаю.
Тимофій на сцені зробив маленьку паузу.Ледь помітну для інших.А потім продовжив говорити.
— Іноді у житті з’являються люди, — сказав він, — які змушують вас подивитися на себе інакше.
Я відчула дивне тепло в грудях.
— Навіть якщо ви знайомі з ними… дуже недовго.
Аліна повернулася до мене з величезними очима.
— Марто.
— Що?
— Він зараз говорить про тебе.
— Не вигадуй.
— Я не вигадую.
Я швидко відвела погляд.Моє серце билося трохи швидше, ніж потрібно.Далі розмова перейшла в діалог зі студентами, вони завалювали Тимофія запитаннями. Коли виступ закінчився, у залі пролунали гучні оплески.Студенти почали вставати, хтось вже поспішав до виходу.Я теж піднялася.
— Йдемо, — сказала я поспіхом.
Аліна навіть не зрушила з місця.
— Ні.
— Чому?
Вона дивилася вперед.
— Бо він іде сюди.
Я повільно повернула голову.
Тимофій уже спускався зі сцени.
І дивився прямо на мене.
— О ні… — тихо сказала я.
Аліна усміхнулася.
— О так.