6 Виступ

Марта
Я досі не розуміла, як так сталося.
Ще п’ять хвилин тому ми з Аліною просто сиділи на лавці біля корпусу , і вона допитувала мене про вчорашню ніч.
А тепер я стояла в переповненій актовій залі разом із десятками студентів.
І дивилася на сцену.
— Ти жартуєш… — тихо прошепотіла я.
Аліна стояла поруч і виглядала надзвичайно задоволеною.
— Ні.
— Чому ми тут?
— Бо це цікаво.
— Аліно.
— Що?
— Ми могли просто піти на пару.
— Марто, ти серйозно хочеш пропустити виступ хлопця, з яким учора сперечалася пів ночі?
Я подивилася на неї.
— Так.
— Я — ні.
Я зітхнула.
Зала повільно наповнювалася студентами. Хтось сідав на стільці, хтось стояв біля стін, хтось тихо обговорював, що сьогодні виступатиме відомий спортсмен.
— Він справді популярний, — прошепотіла Аліна.
Я нічого не відповіла.
Мої очі були прикуті до сцени.
І от двері збоку відчинилися.
У залі одразу стало трохи тихіше.
На сцену вийшов Тимофій.
Я впізнала його одразу.
Темні джинси, спортивна куртка, спокійна постава. Він рухався впевнено, але без показної гордості.
Поруч із ним ішов чоловік із університетської адміністрації.
— Доброго дня, — сказав той у мікрофон. — Сьогодні до нас завітав спортсмен, підприємець і популяризатор здорового способу життя — Тимофій Нагорний.
У залі пролунали оплески.
Я схрестила руки.
— Ого, — тихо сказала Аліна. — Він виглядає ще краще на сцені.
— Аліно.
— Що?
— Тихіше.
Вона хитро усміхнулася.
Тим часом Тимофій підійшов до мікрофона.
Він виглядав спокійним.
Навіть занадто.
— Доброго дня, — сказав він.
Його голос легко заповнив зал.
— Я не дуже люблю довгі промови, тому скажу коротко.
У залі хтось тихо засміявся.
— Коли я був студентом, — продовжив він, — я теж сидів у таких залах і слухав лекції про різні важливі речі. Але тоді я зрозумів одну просту річ.
Він зробив невелику паузу.
— Людина може знати дуже багато. Але якщо вона не дбає про своє здоров’я — ці знання стають менш корисними.
Я слухала, намагаючись виглядати байдужою.
— Спорт навчив мене дисципліни, — говорив він. — І не тільки фізичної. Перш за все — внутрішньої.
Він трохи ходив сценою, розмовляючи спокійно і впевнено.
— Бокс — це не просто удари, як багато хто думає. Це контроль. Контроль над собою, своїм страхом, своїми емоціями.
Я раптом згадала нашу розмову в машині.
"Бокс — це контроль."
Я тихо зітхнула.
— Іноді найскладніший суперник — це не людина перед вами, — продовжив він. — А ви самі.
У залі стало дуже тихо.
Я не помітила, як почала слухати уважніше.
І в цей момент Тимофій підняв голову.
Його погляд ковзнув по рядах студентів.
І раптом зупинився.
На мені.
Я відчула це миттєво.
Наші очі зустрілися через половину зали.
Секунда.
Друга.
Я не знала, чому не відводжу погляд.
І він теж не відводив.
Аліна тихо штовхнула мене ліктем.
— Марто… — прошепотіла вона.
— Що?
— Він дивиться на тебе.
— Я знаю.
Тимофій на сцені зробив маленьку паузу.
Ледь помітну для інших.
А потім продовжив говорити.
— Іноді у житті з’являються люди, — сказав він, — які змушують вас подивитися на себе інакше.
Я відчула дивне тепло в грудях.
— Навіть якщо ви знайомі з ними… дуже недовго.
Аліна повернулася до мене з величезними очима.
— Марто.
— Що?
— Він зараз говорить про тебе.
— Не вигадуй.
— Я не вигадую.
Я швидко відвела погляд.
Моє серце билося трохи швидше, ніж потрібно.
Коли виступ закінчився, у залі пролунали гучні оплески.
Студенти почали вставати, хтось вже поспішав до виходу.
Я теж піднялася.
— Йдемо, — сказала я.
Аліна навіть не зрушила з місця.
— Ні.
— Чому?
Вона дивилася вперед.
— Бо він іде сюди.
Я повільно повернула голову.
Тимофій уже спускався зі сцени.
І дивився прямо на мене.
— О ні… — тихо сказала я.
Аліна усміхнулася.
— О так.