4 Дорога додому

Дорога додому
Нічне повітря у Києві було прохолоднішим, ніж Марта очікувала. Коли важкі двері клубу “Eclipse” зачинилися за її спиною, гучна музика залишилася всередині, перетворившись лише на глухий ритм десь за стінами будівлі.
Марта глибоко вдихнула.
Нарешті тиша.
Вона швидко спустилася сходами і рушила вздовж тротуару, намагаючись заспокоїтися. Світло ліхтарів відбивалося на мокрому асфальті, а повз проїжджали поодинокі автомобілі.
— Марта!
Вона почула голос позаду, але не зупинилася.
— Марта, зачекай!
Кроки швидко наближалися.
Через кілька секунд поруч із нею опинився Тимофій.
Він трохи важко дихав, ніби щойно пробіг кілька метрів.
— Ти дуже швидко йдеш, — сказав він.
— Я не запрошувала вас іти за мною.
— Я знаю.
— Тоді навіщо?
Тимофій на секунду замовк.
— Бо не люблю, коли люди йдуть через мене.
Марта зупинилася.
— Ви справді думаєте, що все крутиться навколо вас?
— Я просто хочу переконатися, що ти нормально дістанешся додому.
— Я доросла людина.
— Я помітив.
Вона трохи роздратовано видихнула.
— Тоді в чому проблема?
— Ніякої проблеми.
Він кивнув у бік парковки.
— Я відвезу тебе.
— Не потрібно.
— Потрібно.
— Чому?
— Бо вже пізно.
Марта скептично подивилася на нього.
— Це Київ, а не дикий ліс.
— Все одно.
— Ви завжди такий… наполегливий?
— Коли справа стосується безпеки — так.
Марта кілька секунд мовчала.
Потім сказала:
— Добре.
Тимофій трохи здивувався.
— Так просто?
— Не радійте. Я просто не хочу витрачати ще годину на громадський транспорт.
Він усміхнувся.
— Чесно.
Вони разом підійшли до парковки.
Марта одразу помітила темний великий позашляховик.
— Це ваш?
— Так.
Вона провела поглядом по машині.
— Ви любите великі речі.
— Що?
— Машини. Его.
Тимофій тихо засміявся.
— Ти знову починаєш ?.
— Я навіть не закінчувала.
Він відкрив двері пасажирського сидіння.
— Сідай.
Марта сіла в машину.
Салон був просторий, з темною шкірою і легким запахом чоловічих парфумів.
Тимофій обійшов автомобіль і сів за кермо.
Двигун тихо загуркотів.
— Куди їхати?
Марта назвала адресу.
Автомобіль плавно виїхав на дорогу.
Кілька хвилин вони їхали мовчки.
Марта дивилася у вікно на нічне місто.
Світло ліхтарів ковзало по склу, а будинки повільно змінювали один одного.
— Ти завжди така мовчазна після сварок? — раптом запитав Тимофій.
— Я не сварюся.
— Тоді що це було?
— Дискусія.
— Дуже емоційна дискусія.
Марта ледь посміхнулася.
— Ви самі її почали.
— Ні.
— Так.
Тимофій похитав головою.
— Ти  знаєш, що це трохи дратує?
— Що саме?
— Коли люди думають, що розуміють тебе.
— А ви не любите, коли вас читають?
— Ні.
— Чому?
Він на секунду задумався.
— Бо більшість людей читає неправильно.
Марта подивилася на нього.
— А я?
— Ти ще не прочитала.
Вона тихо хмикнула.
— Дуже загадково.
— Це правда.
— А що, якщо я все ж таки права?
— У чому?
— У тому, що ви звикли перемагати.
— Я спортсмен.
— І?
— Це частина життя.
Марта повернулася до вікна.
— Але життя — не ринг.
— Я знаю.
— Справді?
— Так.
— Тоді чому ви поводитесь так, ніби кожна розмова — це бій?
Тимофій на секунду замовк.
— Можливо, тому що ти не відступаєш.
— Я не люблю відступати.
— Я теж.
Вони знову замовкли.
Автомобіль повільно їхав нічними вулицями.
Через кілька хвилин Марта сказала:
— Ви могли просто залишити мене біля клубу.
— Міг.
— Але не залишили.
— Ні.
— Чому?
Він коротко усміхнувся.
— Бо ти цікава.
Марта повернула голову.
— Цікава?
— Так.
— Ми постійно сперечаємось.
— Саме тому.
— Це дивна причина.
— Можливо.
Вона кілька секунд дивилася на нього.
Потім тихо сказала:
— Ви теж… трохи цікаві.
Тимофій здивовано підняв брову.
— Це комплімент?
— Не радійте.
— Пізно.
Через кілька хвилин машина зупинилася біля будинку Марти.
Вона подивилася у вікно.
— Ось тут.
Тимофій заглушив двигун.
На вулиці було тихо.
Марта взяла сумку.
— Дякую за поїздку.
— Нема за що.
Вона вже відкрила двері, але він раптом сказав:
— Марта.
Вона зупинилася.
— Що?
— Ми ще побачимось.
Марта трохи посміхнулася.
— Ви дуже впевнені.
— Я просто відчуваю.
Вона кілька секунд дивилася на нього.
Потім сказала:
— Можливо.
І вийшла з машини.
Тимофій ще кілька секунд сидів за кермом, дивлячись, як вона піднімається сходами до під’їзду.
І тільки коли двері зачинилися, він тихо сказав сам до себе:
— Дуже цікава дівчина.
А Марта, піднімаючись сходами, раптом зрозуміла одну річ.
Попри всі сварки…
вона весь час думала про нього.