2 Словесна дуель

Словесна дуель
Двері клубу “Eclipse” відчинилися, і назустріч їм вирвався глухий ритм музики. Бас відчувався навіть у грудях — ніби серце клубу билося десь у самому центрі будівлі.
Марта на секунду зупинилася біля входу.
Яскраві промені світла ковзали по стінах, дим від машин розчинявся під стелею, а десятки людей рухалися в ритмі музики. Тут було гаряче, шумно і занадто живо для людини, яка звикла проводити вечори за книгами.
— Ну що, — весело сказала Аліна, нахиляючись до неї, щоб перекричати музику. — Ще не пізно втекти.
— Я вже шкодую, що не втекла раніше, — пробурмотіла Марта.
Денис засміявся.
— Не хвилюйся. Тут виживають навіть студенти.
Марта вже хотіла відповісти, але Аліна раптом схопила Дениса за руку.
— Танцпол!
— Що?
— Ти обіцяв.
— Я обіцяв поговорити.
— Ні, — хитро посміхнулася вона. — Танцювати.
Не чекаючи відповіді, вона потягнула його за собою крізь натовп.
— Аліно! — крикнула Марта.
Але подруга вже зникла серед людей.
Марта повільно видихнула.
— Залишила мене.
— Схоже на те, — спокійно сказав поруч Тимофій.
Вона повернула голову.
Він стояв зовсім близько, спершися плечем на барну стійку. Його вигляд був спокійним, навіть трохи розслабленим, ніби шум і хаос навколо його взагалі не турбували.
— Твоя подруга дуже рішуча, — сказав він.
— Коли справа стосується хлопців — особливо.
— І ти просто дозволила їй  тут тебе залишити?
— Я не її мама.
Тимофій тихо хмикнув.
— А виглядаєш так, ніби постійно за кимось наглядаєш.
Марта підняла брову.
— Це комплімент чи зауваження?
— Спостереження.
— Ви робите забагато спостережень для людини, яка мене знає п'ятнадцять хвилин.
— П'ятнадцять хвилин — достатньо, щоб зрозуміти характер людини.
Марта подивилася на нього трохи іронічно.
— І який же у мене характер?
Він задумливо нахилив голову.
— Ти не любиш шумні місця.
— Вірно.
— Ти не любиш, коли люди порушують правила.
— Теж вірно.
— І  точно не планувала сьогодні знайомитися з боксером біля клубу.
Марта ледь усміхнулася.
— Абсолютно.
Тимофій теж усміхнувся.
— Але все одно залишилася.
— Це була не моя ідея.
— Але  ж могла піти.
— Могла.
— І чому не пішла?
Марта на секунду замислилася.
— Можливо, мені стало цікаво.
— Справді?
— Так.
— Що саме?
Вона трохи примружила очі.
— Перевірити, чи ви такий самий самовпевнений, як виглядаєте.
Тимофій тихо засміявся.
— І який вердикт?
— Поки що я не змінила думку.
— Чесно.
— Я завжди чесна.
Він уважно подивився на неї.
— Це може бути проблемою.
— Для кого?
— Для людей навколо вас.
— Мене це не хвилює.
— Я помітив.
На секунду між ними запала тиша.
Марта відчула, що дивиться на нього довше, ніж потрібно.
Він був зовсім не схожий на тих людей, з якими вона зазвичай спілкувалася. У його рухах відчувалася сила, навіть коли він просто стояв. Ніби все його життя було побудоване на дисципліні та боротьбі.
Він теж розглядав її.
— Ти студентка, так?
— Так. Історичний факультет.
— Серйозно?
— Це звучить так, ніби ви здивовані.
— Трохи.
— Чому?
— Ти не виглядаєш як людина, яка живе в минулому.
Марта тихо засміялася.
— Історики не живуть у минулому. Ми його вивчаємо.
— І що цікавого у старих подіях?
— Вони пояснюють людей.
— Людей?
— Так.
— А мої дії ти теж намагаєшся пояснити?
Марта трохи нахилила голову.
— Можливо.
— І що вже зрозуміла?
Вона кілька секунд мовчала.
— Ви звикли, що люди вам поступаються.
— Це погано?
— Це небезпечно.
— Для кого?
— Для вас.
Тимофій тихо хмикнув.
— Зазвичай мені кажуть інше.
— Що саме?
— Що я небезпечний для інших.
Марта подивилася йому прямо в очі.
— Це залежить від того, хто стоїть навпроти.
Він трохи нахилився ближче.
— І ти не боїшся?
— Ні.
— Чому?
— Бо ви не виглядаєте як людина, яка б'є жінок.
На секунду він завмер.
Потім повільно усміхнувся.
— Ти щойно зробила дуже дивний комплімент.
— Це був не комплімент.
— Але звучало приємно.
Марта закотила очі.
— Ви завжди такий?
— Який?
— Самовпевнений.
— Тільки коли поруч люди, які намагаються мене аналізувати.
— Це професійна деформація.
— У істориків?
— У людей, які люблять розуміти світ.
Тимофій кілька секунд дивився на неї.
А потім раптом сказав:
— Потанцюємо.
Марта здивовано підняла брови.
— Ні.
— Ти навіть не подумала.
— Мені не потрібно думати.
— Чому?
— Бо я не танцюю в клубах.
— Тоді навіщо ти тут?
Марта на секунду замислилася.
Потім тихо сказала:
— Схоже, щоб сперечатися з вами.
Тимофій засміявся.
— Чесно кажучи… мені це навіть подобається.
— Не звикайте.
— Пізно.
І десь на танцполі Аліна вже помітила, що Марта і Тимофій стоять занадто близько один до одного.
Вона усміхнулася і прошепотіла Денису:
— Здається, вони ще не знають, що вже почали закохуватися.
Але поки що Марта і Тимофій були впевнені тільки в одному —
їхня словесна дуель тільки починалася.