1 Перепалка

1 Перепалка
Ніч у Києві тільки починала жити своїм особливим життям. Центр міста був залитий світлом ліхтарів, вітрин і неонових вивісок. Повітря було теплим, із легким ароматом весни та асфальту, що ще не встиг охолонути після пекучого дня.
Біля входу до нічного клубу “Eclipse” зібралася черга людей. Хтось сміявся, хтось фотографувався, а хтось нетерпляче дивився на годинник, чекаючи, поки охорона впустить їх усередину.
Марта стояла трохи осторонь, склавши руки на грудях. Вона виглядала чужою в цьому місці. Її  волосся було зібране в простий хвіст, легкий макіяж ледь підкреслював риси обличчя, а сукня була скромнішою, ніж у більшості дівчат навколо.
— Ти виглядаєш так, ніби зараз напишеш наукову статтю про деградацію молоді, — тихо засміялася Аліна.
Марта скоса глянула на подругу.
— Я просто не розумію, як тобі може подобатися цей шум.
— Тому що тут весело, — відповіла Аліна. — І тому що тут Денис.
Марта ледь посміхнулася.
— Ти знаєш його два тижні.
— І що? — Аліна підняла брову. — У деяких людей вистачає двох хвилин, щоб зрозуміти, що перед ними цікава людина.
Марта вже відкрила рот, щоб відповісти, але її перебив гучний голос біля входу.
— Я сказав, він зі мною.
Голос був глибокий, трохи хриплий і дуже впевнений.
Марта мимоволі повернула голову.
Біля дверей стояв чоловік, якого неможливо було не помітити. Високий, широкоплечий, у темній футболці, що чітко облягала його м’язи. Руки були схрещені на грудях, а погляд — холодний і зосереджений.
Перед ним стояв кремезний охоронець.
— Правила однакові для всіх, — спокійно відповів той. — Якщо ваш знайомий у списку, він зайде.
— Він зайде зі мною, нас чекають— коротко сказав чоловік.
— Не сьогодні.
У черзі хтось тихо засміявся.
Марта відчула, як у повітрі повільно з’являється напруга.
Чоловік зробив крок ближче до охоронця. Не агресивно, але достатньо, щоб показати — він не звик, коли йому відмовляють.
— Послухай, — сказав він тихіше. — Я не люблю сперечатися.
— А я не люблю порушувати правила.
Марта тихо видихнула.
— От бачиш? — прошепотіла вона Аліні. — Саме через таких людей я не люблю клуби.
— Через яких?
— Через тих, хто думає, що правила для них не існують.
Аліна з цікавістю подивилася на чоловіка.
— Якщо чесно, він виглядає так, ніби може винести двері разом із охороною.
Марта зітхнула.
— Це не аргумент.
У цей момент чоловік різко повернув голову.
Його погляд ковзнув по черзі — і раптом зупинився на Марті.
Їхні очі зустрілися.
Погляд у нього був темний і уважний, ніби він звик оцінювати людей за секунди.
Марта першою відвела очі.
— Не дивись так, — прошепотіла Аліна. — Він зараз вирішить, що ти його засуджуєш.
— Я і засуджую, — тихо відповіла Марта.
Але було пізно.
Чоловік зробив кілька кроків у їхній бік.
Тепер Марта могла роздивитися його ближче. Йому було приблизно двадцять п’ять. Коротке темне волосся, різкі риси обличчя, легка щетина.
І плечі… настільки широкі, що поруч із ним більшість чоловіків виглядали звичайними студентами.
Він зупинився прямо перед нею.
— Ти щойно сказала, що я думаю, що правила для мене не існують?
Марта підняла брову.
— Я сказала це не вам.
— Але дивилася ти на мене.
Аліна тихо відступила на крок назад.
— Ну все, — прошепотіла вона. — Я просто постою тут.
Марта схрестила руки.
— Якщо ви підслуховуєте чужі розмови, це не моя проблема.
На секунду запала тиша.
Чоловік уважно подивився на неї — і раптом ледь усміхнувся.
— Сміливо.
— Просто чесно.
— Більшість людей мовчить.
— Більшість людей не любить конфлікти.
— А ти?
Марта на секунду задумалася.
— Я не люблю несправедливість.
Чоловік трохи нахилив голову, розглядаючи її уважніше.
— І в чому ж несправедливість?
— У тому, що ви намагаєтесь тиснути на людину, яка просто виконує свою роботу.
Кілька людей у черзі почали прислухатися до розмови.
Чоловік тихо хмикнув.
— Ти навіть не знаєш, що тут відбувається.
— Можливо, — спокійно відповіла Марта. — Але виглядає це саме так.
Він кілька секунд мовчав.
Потім подивився на охоронця.
— Сергію, я просто намагався провести знайомого.
Охоронець зітхнув.
— Тимофію, я знаю. Але сьогодні дуже жорсткий контроль.
Марта завмерла.
Тимофій.
Ім’я здалося їй знайомим.
Вона уважніше подивилася на чоловіка.
І раптом згадала.
— Ви… боксер?
Він підняв брову.
— А що?
— Я бачила вас у новинах.
Аліна широко розплющила очі.
— Серйозно?
Марта кивнула.
— Ви виграли турнір минулого року.
Чоловік ледь усміхнувся.
— Значить, я не просто нахабний тип біля клубу?
— Поки що я не змінила думку, — відповіла Марта.
Аліна тихо засміялася.
— Вона завжди така.
Тимофій перевів погляд з Марти на Аліну, а потім знову на Марту.
— Цікаво.
— Що саме?
— Зазвичай люди або бояться мене, або просять фото.
— Я не роблю ні того, ні іншого.
— Я помітив.
Він на секунду задумався.
— Як тебе звати?
— Марта.
— Просто Марта?
— А вам обов’язково знати більше?
Він ледь усміхнувся.
— Тепер уже так.
Марта зітхнула.
— Марта Перчук.
— Тимофій Нагорний.
— Я вже здогадалася.
Він коротко засміявся.
І в цей момент двері клубу відчинилися.
Звідти вийшов ще один чоловік.
— Тимофій! — вигукнув він. — Ти вже тут?
Аліна різко повернула голову.
— Денис?!
Чоловік здивовано подивився на неї.
— Аліна?
Він перевів погляд на Марту.
— А це…?
Тимофій ледь усміхнувся.
— Довга історія.
І Марта ще не знала, що ця історія тільки починається.