4

***

Васеліск Драгоманів

-Все пройшло так як ти й казала дорога. Ця дівчинка, напевно, вже валяється десь на глибинах джерела. Я сподіваюсь ти рада моїй самопожертві і гідно мені віддячиш?

Я обійняв своє хитре лисеня і вона посміхнувшись кивнула.

-ТАК дорогий тепер коли ця малявка померла, я стану першою дочкою будинку Ларнеч, а потім заберу їх життя і все що належить мені по праву!

Говорячи про такі речі, моя дружина подобалася мені все менше, але нічого це легко виправити. Нехай я і любив її нестримно і пристрасно, але вона наробила вже достатньо дурниць.

А ось Агнес мені було шкода, мила дитина, світла як сонячний захід. Я дивився на неї й думав що комусь пощастить, але тепер розумію що ненависть вогненних магів може згубити все на своєму шляху. Навіть рідну кров. І навіть такий м'який промінчик світла, до якого я нехай і на мить, але торкнувся. Причина? Причина по-дитячому простота, її батько з роду Ларнетч переспав з її матір'ю одруженим і в результаті у маркіза Станте з'явилася дочка і єдина спадкоємиця. По суті, чужий чоловік визнав її та любить. Але вона захотіла любові рідного батька, не добившись цього стала спалювати все і підговорила мене закохати та кинути ту бідну дитину. Коли вогняні закохуються і їх покидають їхнє серце буквально горить. Саме тому на початку нашого знайомства з Агнесом я привів її саме до джерела.

Але все це вже не має значення. Важливо те, що я люблю свою дівчинку, але чи зможе вона впоратися з моєю любов'ю і тим, що я для неї приготував.

***

Агнес Ларнетч

Опритомніла я в прохолодних обіймах все того ж незнайомця. У них було добре, а головне не боляче. Знахабнівши в кінець я підперла голодну руку і притиснулась до нього сильніше.

- Обережніше я не залізний. - Голос позаду змусив здригнутися.

Але відсторонюється я не стала навпаки розвернулась в кільці рук і притулившись до грудей заплющила очі показуючи, що хочу ще поспати. Але моя особиста брила льоду вирішив інакше. Відсунувся і сів на ліжку.

- А тепер поясни чому вчора ти вирішила стрибнути в джерело?

Схоже, у його плани лежати більше не входило, і я встала слідом.

- Я посварилася з рідними, коли їхала сюди. Дуже сильно, Васеліск…він допоміг мені на балу коли ви…ну ви зрозуміли, а потім він показав мені це озеро всі  події були чудові. Поки хтось не підсунув йому сферу зі спогадами. І він просто повірив  піти. А коли я….- Горло тиснув комом, але я не дала собі розплакатися. - Коли я зрозуміла, що люблю його і прийшла до нього, зізналася, він ... просто відмовився від мене. Ну, я й вирішила.

- Накласти на себе руки?

Я опустила голову та кивнула. А що мені сказати? Так це дурний вчинок, і це було недоречно у такій ситуації.

-А ти не думала що це може бути не кохання, а закоханість? Ти ж знаєш різницю між цими двома термінами?

Я лише  мотала головою зі сторони в сторону. А мій співрозмовник застиг, посміхнувшись, почухав потилицю. Дивився він на мене, як на сьоме диво магії. Або скоріше як на дитя мале.

-Добре ... взяти хоча б квітку якщо вона нам подобається ми зриваємо її й ставимо у вазу або просто насолоджуємося запахом, це і є закоханість. Але якщо ми вирощуємо її поливаємо, спушуємо ґрунт і доглядає її то це вже любов.

Дивна  асоціація, але я зрозуміла суть. Драгоманов не любив мене, він просто ненадовго поставив мене у вазу. Прикро, дуже. Так ще й сьогодні останній день, коли можна укласти контракт.

Взявши подушку я кілька разів вдарила в неї кулаком, а потім поклавши на неї голову закричала. Відповідно, вона приглушила звук. Наступним з мене злетів орел і розплавлений полетів кудись у стіну. Мене злило все  і щоб відволіктися я поставила питання що мучило мене ще з того моменту як він мене сюди приніс.

- Як тебе звати? - А й справді я не знаю як його звати навіть.

Але незнайомець усміхнувся і приклав вказівний палець до рота підморгнув.

-А Ти не пам'ятаєш? Ну тоді нехай це залишиться секретом! -Я не розуміла чого він радіє, але кивнула. Нехай так тоді.

- Ну гаразд тоді називатиму тебе збоченець з балкона. Думаю це гарне прізвисько. Особливо для тебе.

Засміявшись мій співрозмовник підвівся з ліжка і вирушив у ванну.

- Ну хай буде так.

Через деякий час я теж встала, але не побачила своїх речей і замоталася в ковдру, досліджуючи кімнату, що відрізнялася від моєї непристойною розкішшю, я зрозуміла, що він не такий простий, як здається. Але хто він? Хоч би як я намагалася згадати, ніяк не виходило. Я кілька разів прислухалася до себе і всі ці рази спокій мене лякав. Цей збоченець напевне щось зі мною зробив. Чи це я так себе накрутила, а після розмови з ним все прояснилося і мені стало легше?

- Не думав, що штори можуть бути такими цікавими, ти вже хвилин двадцять на них дивишся.

Я різко відійшла від штори, але рука зачепилася за неї і я природно потягла на себе тканину і як вишенька на торті порвала її рівною лінією навпіл. Навіть якби хотіла, спеціально так не змогла б зробити.

Кілька секунд я дивилася на дві ганчірочки, що весіли розділені одна від одної, одна в мене на руці інша на своєму законному місці.

- Ну, зате тепер у вас будуть унікальні штори. Таких більше ні в кого немає! - Оптимізму мені не позичати.

Відійшовши від бідних штор я укуталася сильніше в ковдру, намагаючись вкрити таким чином сором за вчинене.

-Добре, нещастя ти мале,  ось сукня, одягався і йдемо я провожу тебе в твою кімнату.

І через кілька хвилин моїх мук я все ж таки опинилась у себе в кімнаті. І там на мене вже чекали служниці.

-Міс вам лист! - окликнула мене одна з покоївок коли я вирушила у ванну.

Цікаво, хто б це міг бути. Коли рівний конверт із гербом моєї родини потрапив мені до рук я застигла. Батьки не згадували про мене вже чотири дні, то чому…

Осяяння прийшло миттєво, контракт, це через контракти, що я так і не уклала. Схоже наступного року мені доведеться їхати знову, або батько вибере мені супутника і змусить ... ні ще не пізно вибрати собі супутника сам цей бал буде вирішальним. З такими думками я вірила печать і відкрила білий лист.