1

За п'ять днів до того, що сталося

— Я нікуди не поїду, — я навіть руки на грудях склала й ногою тупнула для переконливості.

Мене хотіли відправити до столиці крижаних магів. А я їх не любила, хоч до мами це й не стосується. Так сталося, що тато у мене вогневик, а мама крижана. А я і брат — вогняні. Такий закон природи: діти народжуються із силою батька. Так ось, про брата — це все він винен. Так, саме він притягнув, розумієте, крижану, у якої манер мало не до небес, і сказав любити й шанувати. Мама полюбила її, як рідну дочку, як і тато. І я почала почуватися зайвою. Мені зовсім не подобалося, що брат, як і мама з татом, тепер проводять більше часу з нею, ніж зі мною. Я злилася, а незабаром злість переросла в ненависть до всіх крижаних магів. І ось мені виповнюється вісімнадцять, і я теж маю вирушити в столицю крижаних, щоб стати дружиною такої ж крижаної брили, як вона! Та ніколи в житті! Я краще помру старою дівою, ніж вийду заміж чи укладатиму контракт із льодовиком.

До речі, про контракт. Коли мама розповіла, як усе це відбувається, то в мене і зовсім відпало бажання щось робити. Тим більше у столиці Сесіль. Але ця «бумаженція» потрібна таким магам, як я. Я маг вогню восьмого рівня, і це означає, що я мушу провести ніч із магом льоду не слабше, ніж я, щоб він остудив мій вогонь. Жах, правда? І так має зробити кожен маг вище сьомого рівня.

— Агнес, припини. Ти поїдеш у Сесіль і знайдеш собі гідного супутника, — і знову вона, крижана, лізе не у свої справи.

Вона вміло розмовляла зі мною в присутності батьків, і ті повністю з нею погоджувалися. І для мене її слова стали останньою краплею в чашу з лавою.

— Та щоб я була з такою крижинкою, як ти? Та ніколи в цьому житті!

— Агнес, припини, — брат, як завжди, став на бік своєї дружини. — І зараз же вибачся перед нею.

Я зітхнула і різко видихнула. Мене стало трясти, як від ознобу — це була перша ознака злості та сили, що підіймалася.

— Я не проситиму вибачення у тих, хто мені огидний!

І знову я погана, я недотепа, я надзвичайна ганьба сім'ї. І я пішла з кабінету, не забувши при цьому грюкнути дверима. Я ненавиджу дружину свого брата, і цього ніхто не змінить.

Наступного дня мої речі стали збирати. Ніхто зі слуг мене не слухав, і це злило ще більше. Я вміла показувати свою злість трьома способами: замикалася в кімнаті, не виходячи на вечерю; грала на піаніно або трощила все магією. Сьогодні мені захотілося познущатися з усіх, і я вирушила до музичного класу. Мене тішило, що він знаходився поруч із кімнатою мого братика та його дружини. А для кращого ефекту я відчинила двері та вікна, щоб чути було на весь будинок. Сіла за інструмент і, швидко перебираючи клавішами, стала грати найшвидшу й найпохмурішу мелодію з усіх, що знала.

За кілька хвилин до кімнати увійшла крижана і, поважно пройшовши, зупинилася, дивлячись прямо на мене. Але ось я зупинятися не стала, я, навпаки, заграла вогненну симфонію з іще більшим ентузіазмом. Щоб її здуло, потвора. Ненавиджу.

Зупинилася я за чотири години безперервної гри, коли руки вже не хотіли мене слухатися і просто опустилися.

— Сесіль не таке жахливе місто, як ти думаєш, — це непорозуміння досі тут.

Я різко закрила кришку піаніно.

— Якби ти вміла відчувати, ти б ставилася до мене з повагою. Але щось я в жодному твоєму слові, в жодному жесті не побачила цього. «Леді повинні бути вихованими» — ось і всі слова, що я чую від тебе за останні три роки, що ти тут живеш. Ти тільки критикуєш мене! Так, що навіть мої батьки стали ставитися до мене… не так, як раніше. Я не крижаний маг, я вогняний, і мені властиво приймати дивні рішення. А через тебе я тепер повинна думати, а потім робити; я повинна відмовляти собі в тому, що мені потрібно і що мені подобається, і це все теж через ТЕБЕ. Ти відібрала у мене все, а тепер робиш із себе добреньку. Пізно, я тебе вже ненавиджу!

Я все ж дала волю силі, і магія хвилею вирушила просто на неї. Вона поставила щит, але звук був гучний, а по стіні пішли тріщини, і всі тут же прибігли до музичного класу. Першим прибіг Кай. Брат глянув на скривджені руки своєї дружини і на мене. Я озирнулася, усе було розкидано в різні боки.

— Агнес, ти…

— Що тут сталося? — голос батька змусив мене зітхнути й опустити погляд.

Я не могла зараз дивитися на батьків, як і на брата. Вони все одно кричатимуть. І я просто розплакалася.

— Вибачте, що я така, і вибачте, що я живу на цьому світі й поводжуся, як дитя!

Який раз за три роки я так тікаю? Десятий, двадцятий чи сотий? Вже не злічити. Але зараз я зрозуміла, що хочу втекти не просто до себе в кімнату, а кудись далі, навіть у цей чортів Сесіль. Увійшовши до кімнати, я наказала приготувати мені сукню для поїздки і ванну. Я сьогодні ж поїду з цього будинку. Думаю, вони будуть цьому тільки раді.

За кілька хвилин зайшла мама, щось говорила, але я не слухала. Начепивши на себе маску байдужості, я монотонно чекала, доки мене одягнуть. І ось я зібралася і вирушила до карети. Ніхто не вийшов мене проводжати. А так навіть краще, хоча осад все ж залишився. У кареті я їхала досить довго в супроводі лицарів нашого дому, поки дійсно не побачила, що крижана мала рацію. Замок Сесіля був прекрасний. Здалеку білі стіни здавалися сніговими, а сині дахи ніби відбили колір неба і навіть злилися з ним. У цьому ж замку проходить бал, де дівчата та хлопці мають обрати собі пару.