17

Після роботи, як і домовлялись, Анна і Олеусій пішли разом до ресторану. Вони з Олексієм саме  замовили вечерю, аж раптом телефон Анни задзвенів і на екрані відобразилось Андрій. Єдиний Андрій, чий номер був у неї в телефоні, це був її колишній чоловік. Точніше він був її чоловіком, вони так і не подавали документів на розлучення! Ще його не вистачало їй сьогодні! О небеса! Та що це за день такий сьогодні!

Анна вдихнула глибше, намагаючись взяти себе в руки. Вона знала, що розмова з Андрієм може бути напруженою, особливо враховуючи, що вони давно не спілкувалися, і він останнім часом навіть не телефонував, щоб хоча б поговорити з донькою. Її серце калатало в грудях. Чому так пізно? Що сталось? Можливо, не відповідати? Олексій, побачивши її зміну в настрої, здивовано запитав, такою він її ще не бачив. Вмить Анна, яка цілий день, не зважаючи ні на що, тримала себе в руках, виглядала розгубленою, а в її очах заблистіли сльози.

— Щось сталося? — запитав він.

— Ні, все добре, — відповіла Анна, намагаючись виглядати спокійно, хоч її руки ледь помітно почали тремтіти. Вона підняла телефон і відповіла на дзвінок. — Привіт, Андрію. Що трапилося?

— Анно, нам треба зустрітися, — голос Андрія був суворим і наполегливим. — Це терміново.

— Зараз? Тобто? Я зараз зайнята, можемо поговорити завтра? — Анна намагалася відкласти зустріч.

— Ні, це важливо. Я в столиці, нам потрібно зустрітися сьогодні, — наполягав Андрій.

Анна зітхнула і озирнулася на Олексія, який спостерігав за нею з розумінням і підтримкою.

— Добре, де і коли? — запитала вона, намагаючись тримати голос рівним.

Вони домовилися про зустріч у кафе неподалік. Анна поклала телефон, відчуваючи, як усі її зусилля зберігати спокій починають давати збій.

— Це Андрій, мій... чоловік, — пояснила вона Олексію. — Ми так і не розлучені офіційно, і він хоче зустрітися сьогодні. Можливо це з приводу паперів на розлучення? Можливо..... — вона видихнула, і швидко продовжила, — вибач, але мені доведеться піти.

— Я нічого не розумію, але, якщо потрібно, можеш розраховувати на мене.

Анна посміхнулася, намагаючись виглядати спокійною і впевненою, хоч їй це зовсім не вдавалось.

— Дякую, це багато значить для мене.

Вона швидко зібрала свої речі і вирушила на зустріч з Андрієм, не знаючи, що очікувати. Її думки крутилися навколо всього,  і вона готувалася до найгіршого.

Коли вона прибула в кафе, Андрій вже чекав її за столиком. Його обличчя було серйозним, і щось нове в його виразі було, але вона не могла зрозуміти що це, можливо вони давно не бачились, тому їй важко вгадати цю емоцію? Та вона точно зрозуміла, що розмова буде нелегкою, і що зараз від нього можна почути, навіть не могла уявити! Залишалось тільки підійти, сісти за столик і все зараз дізнатись. Як не як, але він батько її доньки, і Марія за ним сумує. Це все заради неї! Хоч про себе вона відмітила, що він зовсім не змінився, все ж такий мужній, постійно чимось стурбований, на обличчі коротка щитина, його великі руки, на яких видно вени, навіть коли він їх не напружує, трішки не охайний одяг, але не зважаючи на це все, це колись її так заспокоювало і притягувало. Це був її Андрій. Її міць і опора, любов і простота, але ....

— Привіт, — сказала вона, стоючи навпроти нього. — Що сталося?

Андрій подивився на Анну, хвилинний погляд пробіг по ній від голови до п'ят. Прекрасна як завжди. Зробивши хвилинну паузу він відповів.

— Анно, я тут не просто так. Вчора до мене телефонував Ігор. Він просив мене дати тобі розлучення. Ти виходиш заміж?

Анна відчувала, як серце пропустило удар. Вона знала, що Ігор цікавився нею, але не очікувала, що він піде на такий крок! А ще сьогоднішній ранок! Це все так не добре, це так не зручно! Анна присіла, бо відчула як її тіло почало втрачати контроль. Вона вже нічого не розуміла. Ігор мав аж настільки серйозні наміри,навіть після їх відвертої розмови? І чому Андрія це так зачепило? Чому він тут?

— Ну і що ти йому відповів?— запитала вона, намагаючись зрозуміти мотиви.

— Він сказав, що кохає тебе і хоче бути з тобою. Він вважає, що це найкращий варіант для всіх нас, — Андрій подивився прямо їй в очі. — Я розумію, що ти нещаслива в наших стосунках, і я готовий дати тобі свободу. Але, для початку, я хочу щоб ти дала нашим стосункам ще один шанс! Я готовий боротись за тебе! За нашу родину!

Занадто важкий день, занадто насичений на емоції. Десь глибоко в середині почало щось стискатись, в горлі пересохло і зрадливо почав підбиратись ком зі сліз, вона стримувала себе а болючі спогади один за одним майорили перед очима. Вона дуже важко працювала щоб отримати цю роботу, щоб бути не залежною, щоб утримувати їх з донькою. Так Андрій іноді допомагав, але тих коштів вистачало на одяг та іноді оплатити садочок. Скільки вона плакала, як тяжко і до пізна працювала, вчилась, ходила на тисячі співбесід. І от нарешті, вона має гарну роботу, більш менш гарні умови життя і все нібито починає налагоджуватись! Але доля невблаганна, і за один день все посипались як картковий будиночок! Сьогодні вона вже точно не готова була до серйозних змін і розмов, тож вирішила що потрібно обирати в першу чергу себе і свій спокій. Їй потрібно все обдумати.

— Я не знаю, що сказати, — тихо відповіла вона. — Це так несподівано. Мені потрібен час, щоб усе обміркувати.

Андрій кивнув:

— Звичайно, візьми стільки часу, скільки потрібно. Але пам'ятай, я не відпущу тебе так просто! Я готовий боротись за тебе.