1

«Ну що ж, прощавай!». Вона взяла Марію на руки, потягнула валізу за ручку і переступила через поріг. Це був хороший кінець. Насправді хороший. За стільки років разом, це вперше коли вони знайшли спільну мову і прийшли до єдиного рішення. Кожен тепер буде жити своїм життям без претензій один до одного. Шкода що цього вони не могли зробити раніше. Їхні стосунки ніколи не були ідеалами, і єдине що в цих стосунках вийшло дійсно дуже добре, так це їх донька Марія, яка зараз сиділа у Анни на руках і з сумними оченятками спостерігала за тим, як тато зачиняє перед нею двері, опустивши очі. Нажаль він як і її мама не могли пояснити ані собі, ані Марії, якій хоч і було лише три роки, чому ж так сталось, чому все що було таким безтурботним і щасливим і виглядало як ідеальна родина, раптом перестало існувати і розвалилась, як картковий будинок.

— Це кінець, Андрію, — сказала Анна, не піднімаючи очей. Вона намагалася триматися, але сльози зрадливо збиралися в куточках її очей. Її тонке обличчя було бліде й стомлене, світле волосся розпушене, а темні кола під очима свідчили про численні безсонні ночі.

— Я знаю, — відповів Андрій, повільно закриваючи двері. Його погляд ковзнув по її обличчю, затримавшись на очах, які були колись сповнені радості, а тепер виглядали спустошеними. — Нам обом це важко... але так буде краще для всіх нас.

— Для всіх нас? — Анна тихо гірко посміхнулася. — Може, для тебе... Але я не знаю, як пояснити це Марії. Як пояснити, чому тато більше не буде з нами.

Андрій відвів погляд, уникаючи її запитального погляду. — Вона ще маленька. З часом зрозуміє.

Анна видихнула все повітря з легень. Потім знову, через ніс, глибоко втягнула повітря на повні груди, ніби намагаючись вхопити частинку знайомих ароматів із собою на згадку. Сюди вона більше ніколи не повернеться. В цьому домі є інша господиня. Вже дуже давно. І їм двом на одній кухні місця не має…

— Ну що ж, прощавай, — сказала вона, нарешті зібравшись із силами.

Це був початок нового життя. Вона дістала телефон з кишені, поглянула на екран, годинник підказував що потрібно поспішати, до потягу залишалось не так багато часу, і вона могла не встигнути! Нове життя, нові мрії, нові досягнення! Що ж, вона ніколи не любила столицю, але це було найкраще місце, де можна було швидко почати з нуля…