Глава 2.

  - Доню, прокидайся-я-я~ ,- чула я тихе шепотіння на вухо,- Ну ж бо. Вставай!
   Мені так не хотілося прокидатись та вилазити з-під тепленького пледу. Але все ж таки я переосилила себе і відкрила свої карі оченята.

- Доброго ранку! ,- проінформувала мене мама.
- І тобі доброго,- посміхнулась я, протираючи очі зі сну.
- Сьогодні ми з тобою завеземо твої документи до вузу, а потім поїдемо на шопінг. Прикупимо трохи канцелярії для університету, і одягу,- посвятила мене мама у нашій з нею сьогоднішні плани.
- О'кей. Тільки я, спершу, схожу в душ і поснідаю?,- запитала я у неї.
- Гаразд,- усімнулась,-  чекаю тебе за столом на кухні.
- Добре,- гукнула я мамі, що спускалася сходами.

   Коли мама пішла, я встала і впорядкувала своє ліжечко, яке мені так сподобалося. В цілому, моя нова кімната дуже затишна. Бежеві шпалери, дизайнерський світильник на стелі, м'якеньке ліжечко, вирізбленні стіл, стільчик і шкаф заповнений книгами, і ще шафа з вбранням. А під ногами пухкенький килим.
  Я схопила велику чорну футболку, чорні джинси і нижню білизну з шафи та попрямувала у ванну кімнату. Прийнявши душ, я натягнула на себе джинси і футболку, а волосся розчесала і залишила розпущеним.
  В наступну хвилину я стрімголов бігла сходами на кухню. Там уже сиділа моя мама і пила чай з м'ятою. Запах м'яти окутав все приміщення і розслабляв нерви.

- Ти швидко,- посміхнулась мама.
- Звісно, це ж я,- хіхікнула я у відповідь і пішла заварювати собі чай з барбарисом. М-м-м-м~ Мій улюблений.

  Поснідавши, ми з мамою сіли у її нове авто та поїхали до мого майбутнього університету.Ще з дитинства я мріяла стати або архітектором, або ветеринаром. І знаєте що? Я стану економістом. Так-так, я сама від себе такого неочікувала, але коли я побачила, як працює Роберт.... тоді сумніви пропали і я вирішила стати економістом. Ось так...
  До речі, вуз в якому я буду навчатись доволі престижний, багато відомих людей його закінчили. Отже, і мені потрібно неосоромити мою сім'ю.
  Ми уже припаркували машину на стоянці біля універу. Сказати, що я була в шоці - це не сказати нічого. Коли я вийшла з авто мені відкрився вид на розкішну, дорогу будівлю, я б сказала, навіть, замок. Цей університет виглядав настільки велично, що я почала хвилюватись чи приймуть мене сюди взагалі.

- Не хвилюйся,- "прочитала" мої думки мама і обійняла за плечі.
- У-у-х... Мамо~ Як тут не хвилюватись?,- правда, мамині обійми трішки заспокоїли мене.
- Ти у мене розумна і ти будеш навчатися у цьому вузі,- підбадборила мама,- ходімо, а то ми спізнимось на зустріч.

  І ми дружно пішли до кабінету ректора. Ну як пішли, намагалися піти, але ми не знали де він знаходиться.
  Тут до нас підійшов хлопець - студент. Світле волосся, красиві риси обличчя і пречудові зелені очі. О Господи, який красунчик.

- Добрий день,- привітався він з посмішкою на обличчі,- я Том. Ви заблукали?
- Добрий день. Я Ольга, а це моя дочка Марія,- відповіла мама,- можна сказати заблукали. Якщо не тяжко Том, можеш нам показати де кабінет ректора?
- Приємно познайомитись. Звісно, що покажу,- сказав він своїм мелодійним голосом.

  І повів нас аж на четвертий поверх цього "замку". Коли ми йшли сходами, я розглядала картини на стінах. Доволі колоритний дизайн приміщення.
  Ми зупинилися біля, вирізблених з червоного дерева, дверей.

- Ось. Ми прийшли,- посміхнувся Том,- Дякую за компанію і до зустрічі,- гукнув він коли спускався сходами.
- Який хороший хлопчина, що скажеш?,- підмигнула мені мама.
- Ну мамо-о,- протягнула я з посмішкою на обличчі.
- Все-все. Ходімо, вже час,- підштовхнула мене мама до дверей.

  Я постукала у двері і почула "Входьте".