Глава 1.

- Машо-о-о, ти ще довго? - гукала дівчину жінка, років сорока, одягнена у стильні зелені штани та білу блузу. 
- Зачекай, мамо. Ще трі-ішечки -,крикнула та у відповідь.
  На другому поверсі у своїй, тепер уже колишній, кімнаті - стояла, та сама Маша.
Вона мала приємну зовнішність. Великі, красиві, карі очі, пухленькі губки кольору персика та кумедний, мініатюрний носик. І ще у неї було довге, розкішне русяве волосся. На ній красувалися чорні джинси та біла футболка оверзайз.
  До кімнати зайшла її мама - пані Ольга. Блакитні очі, наче океан, світле, кучеряве волосся, схоже на промені сонця. Словом, повна протилежність Маші.
- Не хвилюйся, все буде добре-, підійшла та заспокійливо провела рукою по спині матінка.
-Я не хвилююсь-, посміхнулась Маша у відповідь. 
-Ну, тоді хутчіше побігли до таксі, а то запізнимось-, на обличчі Ольги розцвіла усмішка.
                                      *  *  *  *  *
   Ну, що ж... Я Маша, Марійка, Рія (Марія) і так далі. Називають мене по-різному, мама - Маша, а друзі - Рія. Хоча друзів в мене не зовсім і багато, але мені їх вистачає. І мені 17.
                      А точно - переїзд. 
Мій татко, світлих років йому пам'ять, помер у автокатастрофі. Це була дуже світла і життєрадісна людина. Ми з мамою довго оговтувалися після його смерті. Але через декілька років моя мама знайшла собі чоловіка. Містер Вільямс ,або ж Роберт мав свою велику компанію. Він познайомився з мамою, коли вона відпочивала у Китаї. Мама тоді відвідувала курси карате, і якось під час заняття вона нанесла удар по голові, Роберту. Тоді, напевно, вона приклала багато сили і після того у них почалися відносини. Містер Вільямс дуже турботливий і уважний чоловік. Словом, гідний моєї мами.
  Так от, вони уже одружені і зараз їдемо до аеропорту на рейс Київ-Лондон. 
                                      *  *  *  *  *
  Весь час, що ми летіли - я спала. Відігнала від мене сон мама.
- Доню, вставай! Ми уже у Лондоні! -, раділа вона.
- Так швидко?! Юююхуууу~,- щастя просто променями било з мене.
  Я швидко схопилася з місця і побігла з борту літака. Я багато читала про Лондон і погодка тут не завжди сонячна, але нас зустрів саме похожий Лондон. Як же мені кортіло відвідати визначні місця цього прекрасного міста, але можна не поспішати тому що ми тут назавжди!
-Маріє, зачекай мене -, кричала в слід мені мама радісним голосом.
- Мамусю, гайда швидше. Я хочу зустрітися з Робертом і скоріше лягти у м'якеньке ліжечко -, усміхнулась їй я.
- Мені здається, чи ти чекала зустрічі з Робертом більше, ніж я. Мені починати ревнувати? -, почала хихотати мама.
- Ну не знааааю.... -, підхопила я мамин сміх.
  Ми забрали свій багаж та відправились на вихід з аеропорту "Гільберт". Смішненька назва як для аеропорту. Біля виходу стояв припаркований чорний джип. І тільки ми з мамою з'явилися на горизонті, з нього вискочив містер Вільямс. Він підбіг до мами і почав кружляти її на руках, а потім ніжно поцілував. Це виглядало так мило. На моєму обличчі розквітла посмішка.
- Кхм... Кхм. -, прочистила я горло і на мене звернули увагу. 
  Мамині щічки покрилися румянцем, а Робетр обійняв її за талію. Я настільки рада за мою кохану маму, що словами не передати.
- О-о-о... Рія! -, сказав Роберт і посміхнувся батьківською посмішкою.
  Так стало тепло мені на душі... Я йому теж подарувала усмішку.
- Ну, що ж. Гайда додому? -, запитав Роберт у нас.
 І ми дружно відповіли "Так".