12.1 Лондонська підготовка

Marini Group виграла тендер на PR-супровід міжнародної конференції в Лондоні. Гвідо призначив мене співкеруючою проєкту і у нас було менше тижня на підготовку, а отже вже не  залишалось жодного шансу уникнути одне одного.

Новина прийшла у вівторок під час ранкової наради.

— Ми виграли, — Гвідо стояв біля екрана, на якому світився логотип Global Tech Summit London. — Конференція відбудеться за тиждень. Захід очікується досить масштабний, вже зареєстровано близко п'ятсот учасників, запрошено десятки спікерів. Нам потрібно організувати весь PR-супровід.

Команда заметушилася: К’яра засвистіла тихенько, Даніеле відклав телефон, нахилившись вперед, навіть Маттео виглядав вражено.

— Це найбільший контракт цього року, — продовжив Гвідо. — Якщо ми впораємося добре, це відкриє нам міжнародний ринок.

Він оглянув команду, яка сиділа по колу, перш ніж, зупинився на мені.

— Софі буде співвести проєкт разом зі мною.

Олена підвела погляд від папірців розтатовано, а К’яра схвально усміхнулася, підняла великий палець угору. Я ж просто сиділа, намагаючись обробити інформацію.

В мене не вміщалась вся ця інформація. Я маю співвести з Гвідо цей масштабний проєкт. Усього три тижні на підготовку, і ще поїздка до Лондона. І настрашніше: жодного шансу уникнути один одного.

— У нас мало часу, — голос Гвідо повернув мене до реальності. — Олена підготує повну інформацію. Софі, після наради залишся. Нам треба обговорити стратегію.

***

Перші дні опісля закрутились каруселлю дзвінків, дедлайнів і нарад. Перелік завдань наростав швидше, ніж ми встигали виконати попередні.  

Ми працювали в тандемі — Гвідо та я. Він відповідав за стратегію та контакти з клієнтом, я — за контент та комунікацію зі спікерами.

Але межа поступово стиралася. Він коментував мої тексти, я правила його презентації, він пропонував ідеї, я їх доповнювала. Ми думали синхронно, ніби один організм. Це лякало й захоплювало одночасно.

— Цей абзац треба переписати, — сказав він у середу, нахилившись над моїм столом. — Занадто формально, потрібна емоція.

Його плече торкнулося мого і я завмерла. 

— Яка саме?

— Якщо додати ентузіазму і енергії, ми змусимо читача відчувати, що це не просто конференція, а місце, де народжується майбутнє.

Наші обличчя були занадто близько. Я бачила промінчики маленьких зморшок біля його очей, які з'являлися, коли він концентрувався.

Він теж завмер від цієї несподіваної близькості. Потім він відступив різко, відкашлявся.

— Переглянь це до вечора, — сухо додав і пішов до свого кабінету, залишивши мене сидіти з серцем, що калатало занадто швидко. У четвер ми презентували стратегію клієнту через відеодзвінок. Британці були задоволені, а Гвідо після дзвінка сказав:

— Добра робота.

Два слова, але таких теплих і щирих.

Наступного дня ввечері, коли всі вже розійшлися, я все ще сиділа за столом, допрацьовуючи прес-релізи, Гвідо вийшов із кабінету, зупинився біля мого столу.

— Досі тут?

— Треба закінчити.

Він подивився на екран, потім на мене.

— Йди додому, продовжиш завтра.

— Я майже...

— Софі, — його голос став м'якшим. — Йди і відпочинь. У нас попереду важкі дні.

Я підвела погляд. Він дивився на мене турботою, змішаною з чимось іншим і складнішим.

— Добре, — здалася я.

— І Софі, — він завагався, — дякую. За роботу. Ти... ти робиш це добре.

— Дякую.

Він кивнув і пішов, залишивши мене серед порожнього офісу, де гули лише комп'ютери та далекий шум ліфтів.