3: Рудо волоса гадюка

Вийшовши на ґанок Міяго знову побачив чарівну дівчину яка не відкривалася від газети і читала її пильно, вчитуючись в кожен рядок. На цей раз у неї були темно-сині штани і оранжевий топ з доволі глибоким декольте. На ногах доволі масивні і гарні шпильки, що доволі дивно враховуючи всю цю багнюку. 
- Я чекала на тебе. – першою почала жінка з лукавою посмішкою. 
- Що тобі треба? – не відволікаючись на її провокації спитав хлопець. 
- Тобі б трохи послабити свій пил. Це не тобі доречі довелося дивитися як твій брат буквально помирає на твої руках. Він бездарь. Думає, що треба тримати язика за зубами навіть не отримавши хоч копійки... 
- Якщо справа в грошах, я заплачу. 
- О, так ти заплатиш. Тільки не мені, Фініасу. А зі мною твої справи ще не закінчилися. Знаєш цікавий факт: Скільки можна витягнути інформації з паспорта?  
- Коли ти... 
- Поки ти куняв в своїй прекрасній машинці. Так я дізналася, що ти не просто якийсь там бандит, а справжня зірка. Мені стало цікаво, куди приведе ця ниточка. Трохи пошукової роботи і язнайшла репортерку з якою у тебе був бурний роман. Знаєш скільки цікавого і нового можна дізнатися від дружньої співбесіди? 
- Що тобі відомо? 
- Все. Абсолютно всі твої брудні і бандитські історії. Що ж мені з ними робити? 
- Що ти хочеш? 
- А тепер найцікавіше. Я скоро буду помирати. 
- Як? Ти чимось хвора? Може тобі допомогти з лікуванням? 
- Повір це не допоможе. Все чого я прошу це час. 
- Час? 
- Так час який ти маєш провести зі мною. 
- Тобі просто потрібна одна ніч? 
- Ти, що знущаєшся? Я не настільки відбита , щоб закохатися в такого придурка. Я запланувала купу справ яких ніколи не робила і хотіла зробити їх з кимось. Та ти зробив мого брата не дієздатним. Тож ти побудеш замість нього. 
- Але я не можу. Концерти. 
- Добре, їдь на свої концерти . Тільки якщо ти це зробиш то не зможеш більше ніколи виступати, а я пропонуючи тобі відмовитися від місяця концертів, щоб потім наш секрет помер разом зі мною. То що скажеш? 
Міяго завагався. Ця угода не краще договору з дияволом. Та що йому робити? Невідомо, що Мері встигла їй розказати. Можливо вона вже знає про його тягу до наркотиків. Тоді йому точне не вийти сухим з води. 
- Добре, – зі злістю відповів він – але тільки на місяць. 
- Звичайно. Я тримаю свої обіцянки. Щож поїхали. 
- Куди? 
- Як куди ? До тебе додому. Чи ти вирішив тут без речей оселитися? 
- А навіщо ти будеш їхати зі мною? 
- Ти, що взалі нічого не розумієш? Чи думаєш мене обманути? Звичайно щоб ти не втік. 
Міяго нічого не залишалося окрім послухатися її. В дорозі їм стало нудно і хлопець ввімкнув музику. 
- Боже, що це ? Нічого краще не знайшлося? 
- Ти в моїй машині тож слухай, що вмикаю чи будеш погрожувати розкриттям через те, що я не дозволив слухати музику? 
- Я , що по твоєму постійно буду тебе шантажувати? Як тебе ще по іншому можна було опустити на землю? 
- Я б сам приїхав і вибачився 
- Та не верзи дурниць. До того як я опублікувала статтю ти навіть не намагався нас навідати. 
Решту дороги вони не розмовляли між собою. Музика в машині і правда була паршивою. Врешті Міяго не витримав і показав жестом Алексі, щоб вмикала свою. Хоч характер у цієї дівчини було неможливо витримати, але природа не поскупилася наділити її гарним відчуттям стилю. Вони були вже біля будинку. 
- Я сам піднімуся? Чи ти і туди підеш зі мною? – саркастично спитав співак  
- Звичайно. Сам ти все не донесеш – з посмішкою закотуючи рукава промовила рудо волоса дівчина. 
Вони піднялися на ліфті. І вже за пару кроків опинилися в яскраво розфарбований квартирі з великою кількістю постерів з обличчя Міяго. Хлопець взяв декілька чемоданів і почав кидати туди найнебезпечніше. Алекса поки розглядала кімнати. Одна з них відрізнялася від інших. Там була велика кількість нагород і спеціальне місце для запису пісень. Рудо волоса дівчина потягнулася , щоб дістати найкрасивішу медаль, але вона була занадто високо. Дівчина оглянула все довкола в пошуках стільця. Та тут біля став Міяго Мерфі і як ні в чому не бувало дістав ту медаль. Алекса ніяково забрала її з його рук. Медаль і справді сяяла рожевим золотом , особливо гарно це виглядало на написі. Та напис був не «Міяго Мерфі», а «Майло Мерфі» 
- Хто такий Майло? – здивовано спитала рудо волоса дівчина. 
- Мій брат. Це його медаль. Як і всі тут. – сумно відповів хлопець забравши гітарою і ще деяке обладнання. 
- А де він зараз?  
- Не знаю. Може десь під Голлівудом або в якійсь канаві. 
- Ви з ним давно не спілкувалися? 
- Скоріше він не хотів зі мною спілкуватися.  
Дівчина просто потупила погляд кудись в бік. Тоді хлопець забравши речі хотів виходити з кімнати,  та Алекса міцно обійняла його не даючи навіть видихнути. 
- Що ти…? – ледь вимовив співак. 
- Не кажи нічого – різко протараторила вона – Я знаю ти не хочеш цього казати, але це тобі потрібно. 
- Добре, – з посмішкою відповів Міяго – але послаб трохи хватку. Мені нема чим дихати.  
Алекса трохи послабила хватку і дихати стало вільніше. Ми простояли так з хвилину. Весь цей час я відчував її прекрасний аромат: свіжої випічки, лісних квітів, старих речей. Всі ці аромати гармонічно поєднувалися і утворювали щось неймовірне під назвою: « Алекса». Рудо волоса дівчина відпустила його і тільки зараз він відчув як приємно було знаходитися в теплі її рук. Хотілося постійно розповідати про брата аби вона тільки знову його обійняла.  
Алекса як ні в чому не бувало підхопила одну з коробок і потягла до ліфту. Співак перехопив її на пів шляху. 
- Що ти робиш? – сердито спитав він  
- Допомогаю, сам ти його не довезеш – з посмішкою відповіла рудо волоса дівчина. 
- Не будь така самовпевнена. Я сам справдюсь зі своїми речами. Краще йди до ліфту й потримай двері. 
Дівчина незадоволеності фиркнула і з пустими руками попрямувала до ліфту.