2: Дорога в пекло

Машина летіла на повній швидкості. Міяго все перебирати в голові всі можливі варіанти розвитку подій, але все ніяк не міг прийняти той факт, що поранений хлопець проїхав таку відстань тільки аби отримати краплю слави і зіпсувати його.   
Він знову опинився біля того злісного , але такого тихого і спокійного будинку. Чорноволисий хлопець одягнений в брендові речі злісно виліз з машини і одразу пожалкував, що зробив це. Підошва його взуття була покрита рідкою багнюкою. Ледь як, Міяго доліз до фасаду будинку. Спочатку той хотів було помтукати, але врешті решт просто відкрив з усієї сили двері. Там була та сама руда дівчина. Вона як раз заносила підніс. На дивані з мокрою ганчіркою лежав той самий незнайомець. 
- Добрий день – ледь видавивши посмішку сказав потерпілий. 
- Я прийшов з тобою не ігри грати – зі злістю промовив співак і вчепився руками в шиворот хлопця, тим самим піднімаючи його. 
- Що тобі потрібно? – ледь вичавив з себе незнайомець. 
- Щоб ти тримав рот на замку. 
- Але... я нікому... нічого ... не казав... 
Шокований його відповіддю Міяго відпустив бідного хлопця. Трохи почекавши співак все ж спитав: 
- Кому ти розповідав про цей випадок? 
- Нікому, клянуся. 
- Тоді як воно потрапило до газет. 
- А, це. Тепер я розумію, що вона казала. 
- Що ти маєш на увазі? 
- Вам треба говорити не зі мною, а з Алексіс. Це моя старша сестра. Тільки їй я розказав про цей випадок. 
- Навіщо? Не міг щось вигадати? 
- Ти просто не знаєш її . Вона дуже вперта і допитлива. Тим паче лікар і може легко відрізнити чи це я сам себе чи то мене хтось вдарив. 
- Добре, де вона? 
- Мабуть, на ґанку. Тільки попереджаю, навіть, не думай вийти сухим із води.