Епілог

Три роки потому

Ден зупинився перед дверима, переносячи букет квітів і маленьку прямокутну коробочку на вагу однієї руки і виловлюючи ключі з кишені. Вставивши його в замок, він повернув його, почувши клацання, і штовхнув двері, переступаючи поріг. З глибини будинку почувся радісний дитячий вереск, а потім швидкий тупіт ніжок.

 — Таточку! — маленька Золотоволоска примчала, як ураган, і він встиг опуститися навпочіпки прямо перед тим, як дочка з розбігу врізалася в нього, повиснувши на його шиї. — Я так сумувала за тобою!

 — Привіт, принцесо, — ремінь кейса сповз з його руки на підлогу, і Ден огорнув руки з букетом квітів і коробочкою навколо неї, цілуючи в маківку. — Як ти себе поводила, поки мене не було? Ти була слухняною?

 — Я була дууже слухняною! — дочка відсторонилася і широко посміхнулася, невинно кліпаючи великими блакитними очима. — Ми з мамою разом будували замки і грались! А ще ми разом готували!

Ден насупив брови.

 — Готували?

 — Так, і я сподівалася, що все встигну до твого приїзду, — долинув голос Сандри, і Ден підняв голову, виявивши свою дружину на порозі кухні. Вона посміхалася, притримуючи однією долонею округлий живіт, а другою уткнувшись в поперек.

Ден зітхнув і повернув увагу до дочки, простягнувши їй маленьку ніжно-рожеву коробочку, прикрашену золотою стрічкою.

 — Це тобі, принцесо. 

 — А що це? — очі дівчинки захоплено спалахнули, і вона обхопила подарунок маленькими пальчиками.

 — Ось і подивишся, — він клацнув пальцем її по носику і пустотливо підморгнув, посміхнувшись. — Біжи в свою кімнату приміряти.

Дочка закивала і повернулася, змахнувши довгим волоссям і помчавшись через вітальню в кімнату.

Ден простежив за нею очима і піднявся з кейсом, повернувшись, щоб покласти його на комод. Поки він це робив, Сандра встигла підійти до нього, виблискуючи легкою усмішкою. Він повернувся до неї, насупившись.

 — Сандро, скільки разів я тобі казав, що ти не повинна готувати? Для цього у нас є дімробітниця.

Дружина посміхнулася, потягнувшись до букету білих троянд і забираючи з його рук.

 — Я відпустила її додому, — сказала вона, втупившись носом у квіти, і з насолодою втягнула запах, прикривши очі на мить. Посмішка на її обличчі розцвіла ще більше, але, немов відчувши на собі його пильний погляд, вона підняла очі, через мить зітхнувши. — Ден, я просто хотіла зробити тобі приємно. Ти ж сам казав, що більше ніхто так смачно не готує твій улюблений яблучний пиріг.

Він ще кілька секунд дивився на неї, перш ніж видихнув, дозволивши м’язам обличчя розслабитися.

 — Вибач. Я просто не хочу, щоб ти зайвий раз напружувалася, — вже м’якше сказав Ден, ступаючи ближче до неї і обережно ковзнувши долонями по округлості її живота.

 — Зі мною все добре. Чесно, — сказала Сандра, але потім прищулилася на нього. — Ти збираєшся мене цілувати чи ні?

Обличчя Дена засяяло.

 — Чорт забирай, так. Я мріяв про це весь тиждень.

Він притягнув її до себе і вп’явся в бажані губи, заповнюючи глибоким поцілунком цілий тиждень розлуки, поки він був у від'їзді. Його рот рухався в ідеальній гармонії з її, компенсуючи кожен втрачений поцілунок за цей час. Її губи були теплими і ніжними, як і завжди, такими ж необхідними і чудовими. Він би провів решту своїх днів, цілуючи її.

 — Як наші хлопчики сьогодні себе поводили? — напівхриплим і плутаним шепотом сказав він, перервавши поцілунок. Його руки опустилися на її живіт, погладжуючи м’якими рухами.

 — Краще, ніж вчора. В цілому, досить терпимо, — Сандра хмикнула, збираючись ще щось сказати, але він підчепив руки під її коліна і спину, піднімаючи над підлогою. Вона зойкнула, коли він рушив з місця, утримуючи її.

 — Ден, що ти робиш? Я ж важка! — обурилася Сандра. Ден видав смішок і ще міцніше притиснув її до себе, продовжуючи рухатися.

 — Ні, ти легка, як пушинка.

 — Ден, постав мене, — ще більше збентежилася Сандра, змахнувши квітами, коли вхопилася долоньками за його шию. Незважаючи на опір, він почув її сміх, як тільки вона уткнулась обличчям йому в шию.

 — Я ж обіцяв, що буду носити тебе на руках все життя, — Ден зупинився і обережно опустив її на диван, затримавшись над її обличчям. — І це не порожні слова, Сніжинко, — сказав він, залишивши ще один маленький поцілунок на її губах перед тим, як відійти, влаштувавшись поруч.

 — І не тільки мене, — сказала Сандра собі під ніс, посміхаючись.

 — Що? — запитав Ден, підтягнувши стегна Сандри на свої коліна.

 — Емілія не вилазить з твоїх рук, — пояснила дружина, простягнувши руки до столика, щоб покласти квіти. — Вона весь тиждень мучила мене питаннями, коли вже тато повернеться, — дівчина прикусила губу і похитала головою з маленькою посмішкою. — Татова донька.

Ден задоволено посміхнувся і обхопив руками її стегна, нахиляючись, щоб поцілувати живіт. Сандра запустила долоньки йому в волосся, розслаблено пропускаючи крізь пальці пасма.

 — У мене завтра запис до лікаря, — прозвучало тихе над ним.

 — О котрій? — запитав Ден, не припиняючи покривати поцілунками її живіт.

 — О четвертій.

Він зупинився на мить, згадуючи свій графік і те, що у нього призначена на цей час ділова зустріч. Ден кивнув сам собі і залишив ще один поцілунок на її животі, випрямивши спину, щоб подивитися їй в очі.

 — Я скасую зустріч.

Але Сандра похитала головою, заперечуючи.

 — Не треба нічого скасовувати. Я можу піти сама.

 — Ні, — відрізав він. — Я не відпущу тебе саму.

Дівчина важко зітхнула, немов сперечатися з ним у неї не було сил.

 — Ден, все добре. Ускладнень ніяких немає і приводів для занепокоєння теж. Вагітність протікає ідеально.

 — Я знаю, — кивнув Ден, погоджуючись, адже він особисто в цьому переконувався під час кожного візиту до лікаря. — Але той раз мало не вбив мене, — пошепки додав він, на мить прикривши очі, коли в пам’яті спливли ті жахливі кадри, коли Сандру відвозили до реанімації.