58

Дивний хлюпаючий звук, супроводжуваний брязкотом, пробрався крізь темряву і витягнув Сандру з глибин туманного сну. Моргнувши кілька разів закритими очима, вона відкрила їх і зробила тремтячий вдих, бачачи розмитий простір перед собою.

Її мозок був таким млявим і повільним. За останню годину або декілька вона приходила в себе і знову відключалася, але, незважаючи на це, вона чула обривками лікаря, хоча і він звучав так, ніби знаходився на відстані милі від неї.

— Міс Олдрідж, — покликав її досить знайомий голос, і Сандра моргнула, туман в її очах розвіявся, дозволяючи зосередити увагу на жінці в блакитному халаті перед собою, яка простягала їй чашку. — Ось, випийте.

Простягнувши тремтячу руку, Сандра доторкнулася слабкими пальцями до чашки, і, як можна обережніше, підняла голову за допомогою жінки, впускаючи рідину у свій пересохлий рот і майже стогнучи від полегшення, коли вона зісковзнула в її горло.

— Дякую, — ледь прохрипіла дівчина, відразу закашлявшись, а потім застогнала від болю, який охопив її тіло. Однак окрім очевидної болю внизу живота і слабкості, Сандра все більше і більше усвідомлювала інші відмінності в своєму тілі. Відсутність чогось. Когось.

Витягнувши руку, вона торкнулася свого спорожнілого живота і відчула сильне стиснення в грудній клітині. У пам’яті спливло витягнуте в жаху обличчя Дена з малятком на руках, — останнє, що запам’ятав її мозок перед тим, як відправитися в небуття.

— Ден… — просипіла Сандра, майже знесилено відкинувши голову назад на подушку. — Я хочу побачити Дена.

— Поки не можна.

— Будь ласка, — сказала Сандра, намагаючись зберегти спокійний голос і не заплакати перед медсестрою. — Я хочу побачити його зараз. Він потрібен мені… Будь ласка?

Очі жінки пом’якшилися, наповнившись розумінням, і вона кивнула, виходячи з палати.

Сандра втупилася в стелю, і, здавалося, вона лежала так болісну вічність, дивлячись на білосніжну гладь, поки нарешті її голова не повернулася на звук дверей. Її серце здригнулося і забилося сильніше, посилаючи розряди тепла по тілу, коли вона побачила його.

Ден вимальовувався в дверному отворі, покритий білим халатом, а його обличчя… Обличчя більше не виражало переляку або жаху. Там було величезне полегшення.

Очі Сандри тут же наповнилися сльозами і вона тихенько схлипнула. Через декілька секунд Ден увійшов у двері і опинився поруч з її ліжком. Нахилившись, він обвив руки навколо неї і уткнувся обличчям в її волосся, зробивши кілька важких грудних вдихів.

— Боже, маленька, ти налякала мене до смерті, — сказав він хрипким і тремтячим голосом.

Сандра похитала головою і зі сльозами в очах притиснула його якомога ближче, сховавши обличчя в вигин його шиї.

— Пробач, — її горло стиснулося від хворобливого спазму.

— Тобі немає за що вибачатися, — Ден відсторонився, ніжно змахуючи з її щік сльози. Так само ніжно, як і раніше… Як було завжди.

Сандра стиснула долоньками його плечі, відчувши, як прискорює роботу її серце.

— Дитина… З нею все добре? — запитала вона крізь тремтіння в голосі, боячись і одночасно всією сутністю бажаючи почути відповідь.

— Так, — м’яко сказав Ден і провів пальцями під її очима. — З нашою дочкою все добре, — він закрив очі, опускаючи свій лоб на її і його дихання збилося. — Вона красуня.

Зір Сандри затуманився і емоції завирували в ній, наповнюючи її з голови до ніг і виливаючись сльозами.

— Шшш, маленька, тепер все добре. Все скінчено, — Ден відірвав свій лоб від неї, цілуючи її ніс, щоки, повіки, лоб. — З вами буде все добре. 

Він продовжував її цілувати, рухаючись вниз і вгору, до шиї, вуха і назад, поки нарешті не зупинився навпроти її губ.

— А тепер… — Ден переривчасто видихнув і захопив її щоки в полон своїх долонь, пронизуючи її глибоким поглядом. — Я хочу запитати тебе дуже важливу річ, — він на мить закрив очі і шумно вдихнув, перш ніж знову відкрив їх з маленькою, але щасливою посмішкою на губах. — Ти готова зустрітися з нашим малятком?