48

— Сандро, — ручка дверей з тої сторони наполегливо сіпнулася, але дівчина не зрушила ні на дюйм. — Люба, відкрий двері.

— Мамо, будь ласка, іди геть, — жалібно схлипнула дівчина, все ще здригаючись в риданнях. Вона сиділа прямо на підлозі своєї кімнати, притулившись спиною до стінки, її коліна були підтягнуті до грудей настільки, наскільки дозволяв їй живіт.

— Дівчинко моя… Будь ласка, поговори зі мною, — пролунало настільки занепокоєне, що дівчина несвідомо зупинилася, припиняючи плакати.

Хлюпнувши носом, Сандра підняла чоло від колін і стерла сльози, а потім встала на ноги і, не думаючи про своє розірване плаття, яке теліпалося на ній, ступила вперед, повернувши ключ двічі.

Ручка сіпнулася, і цього разу двері відчинилися. Не дивлячись на жінку, Сандра розвернулася і підійшла до ліжка, забираючись на нього в таке саме положення, в якому знаходилася ще хвилину тому на підлозі.

— Я поцілувала Алана, — сказала вона, втупившись заплаканими очима в одну точку перед собою, як тільки її мати акуратно присіла на ліжко біля неї.

— Він зробив тобі боляче? — тривожно запитала жінка, і Сандра відчула, як мати обіймає її за плечі. — Він намагався...

— Ти не розумієш, мамо, — обірвала дівчина, скинувши з себе її руки. — Я поцілувала його сама. Це моя провина.

Сандра повернула обличчя до матері, очікуючи побачити в її очах осуд і розчарування. Але нічого з цього не було. У погляді жінки відбилося тільки секундне здивування, яке швидко розчинилося, замінюючись теплом.

— Люба, — зітхнула її мати, смикнувши куточки губ в натяку на маленьку усмішку, — якщо у тебе є до нього почуття…

— У мене немає до нього почуттів! — здивовано вигукнула Сандра, відсахнувшись від матері. — Я… Я не знаю, навіщо я це зробила. Ден би не пробачив мені.

Остання фраза вийшла занадто писклявою і її голос затремтів на його імені. Сандра похитала головою і уткнулась чолом в коліна, чмихаючи носом і майже відразу відчуваючи дотик долонь до плечей.

— Звичайно, пробачив би, — сказала жінка, заспокоюючи її м’якими погладжуваннями. — Це всього лиш поцілунок. Якщо ви з Аланом…

— Ні! — Сандра різко підняла голову від колін, і руки жінки застигли на її плечах, перш ніж покинути її. Сандра відсунулася від матері. — Немає жодних «ми». Він просто друг. Він…

— Закоханий в тебе.

Дівчина вражено замовкла на прямолінійність матері і втупилася на неї широко розплющеними очима, а потім видала судомне зітхання через почуте.

Нарешті, приречено видихнувши, Сандра на мить заплющила очі, перш ніж знову відкрила їх, втупившись в простір перед собою.

— Це так очевидно? — тихим, хриплуватим через ридання голосом запитала в порожнечу, невесело зігнувши куточки губ.

Не отримавши реакції на своє питання, Сандра підняла очі на матір, але в цей момент зрозуміла, що їй не потрібна відповідь. Тому що, так, це було очевидно. Хіба тільки сліпий міг цього не помітити.

Сумно усміхнувшись, дівчина опустила ступні на підлогу і похитала головою, опустивши обличчя.

— Я не можу з ним більше спілкуватися. Я бачу… — вона запнулася і знизила тон, раптово виявивши, що їй непросто про це говорити. — Я бачу, як Алану важко. Йому боляче, тому що я не можу відповісти взаємністю. І я себе відчуваю через це погано. Розумієш? — вона підвела голову до матері з абсолютно безпорадним поглядом, наче жінка якимось чином могла все змінити.

— Ти переживаєш за нього, — мати м’яко посміхнулася їй, а потім потягнулася, ніжно погладив її все ще вологу від сліз щоку. — Адже раніше тебе це не сильно турбувало?

Сандра насупилася.

— Що ти хочеш цим сказати?

Жінка зітхнула, відірвавши долоню від її щоки.

— Раніше ти хотіла, щоб він просто був поруч. Тебе не хвилювало, що він відчуває, — не відриваючи теплого погляду від її очей, жінка знайшла долоньки дівчини і міцно стиснула їх в своїх, давши зрозуміти, що підтримує її в будь-якому випадку. — Люба, це нормально. Ти звикаєш до нього. Але ти занадто вперта, щоб зізнатися собі в тому, що у тебе зароджуються до нього почуття.

Замість сплеску емоцій на ці слова Сандра тільки втомлено посміхнулася. Не було сил сперечатися. Але як же її мати помилялася.

Ні, Алан був дуже красивим. Надійним. Терплячим. Незважаючи на особливості його характеру, він подобався Сандрі. І вона безумовно відчувала до нього симпатію. Але у нього не було найголовнішого. Він не був Деном. У неї не пурхали метелики в животі, не переривалось дихання і її душа не літала над землею від поцілунків Алана, як це було з Деном. І все, що сталося з Аланом у вітальні ще кілька хвилин тому, тільки довело їй, що вона ніколи не зможе захотіти з ним чогось більшого.

— Немає ніяких почуттів, мамо, — приглушено-спокійним голосом відповіла вона, відсунувшись ще далі від матері. — Він просто друг. Я завжди буду кохати тільки Дена.

Сказавши це, дівчина заплющила очі, борючись з тими почуттями, які завжди виникали, коли вона згадувала про нього. Якщо бути чесною, вона ніколи і не забувала. Ніколи. Ці почуття шматували її серце кожного разу, коли вона уявляла його, але одночасно змушували дихати тільки тому що всередині неї було маленьке життя, яке він їй подарував. Плід їх любові. Вічного кохання.

Поруч почулося маленьке копирсання, перш ніж пролунав маленький подих і скрип пружин на ліжку.

— Дочко, я не буду тебе засуджувати, — тихо сказала її мати, і скрип пружин знову повторився, коли вона піднялася. — Алан — хороший хлопець. Подумай про це.

Потягнувшись, жінка повільно погладила її по волоссю і, обдарувавши уважним поглядом, нахилилася, щоб поцілувати її в маківку.

Сандра нічого не відповіла. Мовчки спостерігала, як мати повертається і йде геть з кімнати, але вона вже твердо знала, що цього ніколи не станеться.

Вона навіть не мала наміру про це думати.

Тому що вже давно і безоглядно віддала своє серце коханому чоловіку.

І він забрав його разом з собою в могилу.