45

Сандра байдуже дивилася на так і не зачеплену їжу, зубцями виделки катаючи пасту по тарілці. Між нею та її матір’ю стояла тиша. Апетиту сьогодні не було, як і в останні дні, що було протилежним тому, як вона харчувалася ще тиждень тому.

Жінка навпроти неї зітхнула і недбало впустила виделку на тарілку з характерним звуком.

— Сандро, що відбувається? — запитала вона.

Дівчина підвела голову і моргнула, втупившись на матір.

— А що відбувається?

— Ти ведеш себе дивно, — жінка подивилася на неї прямим поглядом, але Сандра на це знизала плечима.

— Мамо, я вагітна. Мені дозволено бути дивною.

— Ти уникаєш Алана, — сказала її мати, і цього разу вже Сандра впустила виделку; метал голосно клацнув по кераміці.

— З чого ти взяла? — запитала дівчина настільки байдуже, наскільки могла зобразити цю емоцію. — Ми розмовляли з ним вчора.

Її мати недовірливо глянула на неї.

— Так, майже три хвилини. А перед цим тиждень тому.

Сандра видихнула і знову втупилася на їжу, схопивши вилку. Чортові сни. Вони повторювалися знову і знову, за останній тиждень, і кожен раз Сандра бачила в них Дена, але в кінці майже завжди був Алан.

— Мам, я не розумію, що ти намагаєшся цим сказати, — нервово покрутивши виделкою по тарілці, вона кинула її назад і встала з-за столу. — Мені пора.

Вихопивши зрадницьки мовчазний телефон з краю столу, який для правдоподібності хоча б повинен був сповістити про приїзд таксі, Сандра розвернулася, щоб вийти.

— Хіба Алан не повинен заїхати за тобою? — прозвучало їй в спину.

— Хіба я не можу сама поїхати в клініку? — з викликом заперечила вона, розвернувшись назад.

Їх погляди зустрілися, і Сандра побачила в очах матері здивованість, а потім сум’яття.

— Мила, — нарешті видихнула жінка і піднялася зі свого місця, заскрипівши стільцем по кафельній підлозі. Вона схопила долоні дівчини, міцно стискаючи в своїх, і її погляд потеплішав, коли вона знову подивилася на Сандру. — Звичайно, можеш. Але я не розумію, чому ти відмовляєшся від його допомоги.

Сандра зітхнула і висмикнула свої долоньки геть.

— Мам, може, я втомилася бути чиїмось тягарем. Ти думаєш, як я повинна себе відчувати кожен раз, коли Алану доводиться кидати всі свої справи через мене?

Жінка простягнула руку і прибрала назад кілька завитків волосся зі щоки Сандри. Її очі уважно пройшлися по обличчю дівчини.

— Якщо він це робить, значить, ти не байдужа йому. Він турбується про тебе.

Сандра проковтнула, пославши матері насторожений погляд.

— Мам, ми просто друзі.

— Звичайно, — жінка кивнула і розуміюче посміхнулася, прибравши руку від її волосся. Вона відступила назад, і її посмішка стала ще теплішою. — Хіба друзі не повинні турбуватися один про одного?

Звичайно, повинні, промайнуло в голові Сандри.

— Але не так, — промовила дівчина собі під ніс, опустивши обличчя, не знаючи точно, що означали ці слова. Тому що їй ні в чому було звинуватити Алана. Він ні разу не зробив спроби перейти межу дружби. Сандрі в якийсь момент навіть почало здаватися, що його почуття до неї згасли і що він більше не дивиться на неї, як на дівчину, яка йому подобається. Піднявши обличчя, дівчина видихнула, кажучи це вже матері: — Мені справді пора, мамо.

— Ти ж повинна бути в клініці тільки через дві години? — недовірливо запитала її мати, що викликало раптову хвилю роздратування.

— Я просто хочу прогулятися, гаразд? Це корисно в моєму становищі, знаєш, — огризнулася дівчина, бачачи, як стрімко змінюється обличчя матері. Але це тільки посилило наплив дурного роздратування. — Або ти маєш щось проти, мамо?

Сандра знала, що повинна себе відчувати жахливо через те, як говорить з матір’ю. Але хіба вона винна, що її емоції стали такими вразливими через вагітність? Вони змушували її іноді зриватися на порожньому місці, плакати через дрібниці, або просто сидіти годинами на самоті, дивлячись в одну точку.

Жінка моргнула кілька разів, немов тільки зрозуміла сенс слів, і з порожньою усмішкою вимовила:

— Ні, звичайно, я не проти. Іди, дочко.

Вона розвернулася без звичного поцілунку в лоб і мовчки зібрала зі столу тарілки, підносячи їх до раковини. Вода густим потоком рвонула з крана, і Сандра застигла, втупившись на спину матері, яка почала активно мити посуд.

Дівчині захотілося розплакатися через те, що вона змусила свою найріднішу людину засмутитися. Часто поморгавши через печіння в очах, вона опустила обличчя, наткнувшись поглядом на свою заручальну каблучку, а трохи вище на зап’ястя з браслетом, який символізував те, скільки вона буде кохати Дена. Вічність.

Важко зітхнувши, дівчина підвела голову, але її матір продовжувала робити те, що почала.

Рот Сандри відкривався й закривався кілька разів, перш ніж вона стиснула губи і просто похитала головою, не наважуючись заговорити. Розвернувшись, дівчина мовчки пройшла до вітальні, намагаючись стримувати дурні сльози через цю розмову. Схопивши свою сумочку, вона закинула її на плече і, погладжуючи долонею свій виступаючий живіт, тихо вийшла за двері.