37

Напруженість зависла в повітрі, заповнюючи весь доступний простір незатишним тиском.

Тупий біль пронизав долоню Сандри через те, як сильно нігті її стиснутого кулака вп’ялися в шкіру. Але дівчина навіть не спробувала послабити стиснення. Погляд на цього чоловіка приніс так багато спогадів, в основному ті, про які вона не хотіла думати.

— Що ви тут робите? — Сандра була впевнена, що він почув тремтіння в її голосі.

Чоловік, повністю втративши інтерес до брошури, яку тримав в руках, спрямував на неї чорні очі. Повільним поглядом пройшовся зверху вниз, поки на зупинився на її животі.

— Так значить, це правда, — пролунав басовитий голос, поселивши всередині неї похмуре занепокоєння.

— Що правда? — заковтнувши, запитала вона, придушивши бажання позадкувати і прикрити живіт, щоб захистити його від цього погляду.

— Ти вагітна.

Батько Дена важко зітхнув і кинув брошуру назад на столик, стомлено потерши обличчя руками. Брошура недбало впала на край, змушуючи Сандру звернути на неї увагу.

— Шкода, що мій син не побачив цього раніше, — промовив чоловік таким тоном, що дівчина мимоволі здригнулася, повертаючи до нього погляд. — І вже не зможе побачити.

Останні слова забралися глибоко під шкіру, змушуючи з неймовірним зусиллям проковтнути біль, що запалився всередині неї. Але якою б вона не відчувала себе розбитою, вона не хотіла дозволити собі бути вразливою перед ним.

— Що він мав побачити? — запитала дівчина холодним голосом, ховаючи тремтіння всередині себе.

В очі кинулася сивина на скронях чоловіка, якої раніше там не було. Тіні під очима, змарніле обличчя… Але в його очах вона не бачила скорботи або болю. Вона нічого там не бачила. Він залишався таким же, як завжди: холоднокровним і зібраним.

— Не минуло навіть двох тижнів, як ти стрибнула в ліжко Гілберта. Тепер я бачу, як ти насправді кохала мого сина, дівчинко, — відрізав чоловік, сунувши руки в кишені штанів і криво посміхнувшись на її витягнуте в чистому шоці обличчі.

— Що ви верзете?

— Що я верзу? — перепитав він, здивовано піднявши брови. — Це ж твоя дитина, Алане? — він перевів погляд за її спину, зробивши наголос на імені.

Сандра видала тремтячий вдих і розвернулася назад, ледь не підскочивши, коли побачила там Алана. Боже, вона гадки не мала, коли він увійшов сюди, і чому вона не почула цього.

— Алане… Що все це значить? — Сандра втупилася на його незвично бліде обличчя, вловивши поглядом кадик, який нервово смикнувся. 

— Нічого, — занадто швидко відповів він, але це тільки посилило неспокійне биття серця всередині неї. — Не слухай його.

Чоловік позаду неї видав скептичний сміх.

— Я так гадаю, ваш… зв’язок це зовсім не нічого, — сказав твердий бас, і Сандра напіврозвернулась до нього, розширивши очі. Чоловік показово поправив годинник на своєму зап’ясті і обтрусив рукави, спрямувавши спокійний погляд на Алана. — Молодець, Алане, тобі все ж вдалося спокусити її. Я знав, що наша угода не пройде безслідно.

Рот Сандри відвис.

— Щ… Що? Яка угода? — цього разу вона навіть не намагалася приховати тремтіння в голосі.

Чоловік недобре посміхнувся і ступив декілька кроків вперед, щоб опинитися ближче до неї.

— Алан вміє бути дуже переконливим, якщо йому потрібно чогось домогтися. Або когось. Навіть якщо це означало розіграти виставу перед моїм сином, щоб отримати тебе. Так, Алане? — він перевів погляд на мовчазного Алана за її спиною, перш ніж знову подивитися на неї. — Ти ж не думала, що випадково опинилася в його будинку?

— Що… — Сандра осіклася і проковтнула, не зумівши впоратися з підступаючою до горла грудкою.

Чоловік без емоцій посміхнувся на її реакцію і рушив повз оторопілої дівчини.

— Хоча, треба віддати тобі належне, Алане. Цього разу ти впорався без наркотиків, — він зупинився, поплескавши застиглого каменем хлопця по плечу, а потім попрямував на вихід.

Схопившись за ручку, він прочинив двері і на мить завмер, подивившись через плече.

— Ти ніколи не була гідна мого сина. Мені шкода, що він не встиг розгледіти твою справжню сутність, — сказавши це, чоловік вийшов в коридор, гучно грюкнувши двері.

Сандра ще декілька секунд дивилася в простір перед собою, запізніло відчувши, як по щоці побігла сльоза.

— Навіщо? — пошепки сказала вона в тишу, нарешті зумівши знову подивитися в очі Алана.

Він проковтнув і ступив крок до неї.

— Так буде краще, Сандро.

— Для кого краще? — ошелешено запитала дівчина, відчуваючи, як гнів і відчай одночасно піднімається всередині неї. — Для мене або для тебе?

Алан нічого не сказав.

Сандра безрадісно усміхнулася на його мовчання і, закусивши губу, похитала головою. Не думаючи, дівчина кинулася вперед, висунувши з-під столика свою сумку і починаючи хаотично закидати туди свій одяг.

— Що ти робиш? — вона почула ледь помітну паніку в його голосі, але не відповіла, продовжуючи різкими рухами упаковувати убогу кількість тих речей, які їй привезла сюди мати.

— Сандро, будь ласка, дозволь мені пояснити, — він підійшов ближче, торкнувшись її руки в спробі зупинити, але Сандра відірвала руку геть, як від кип’ятку.

— Що саме, Алане? — вона повернулася до нього корпусом, емоції поглинали її, загострюючи почуття в сотні разів. — Як ти уклав на мене угоду? Або як ти посмів видати дитину Дена за свою?!

Алан шумно вдихнув і міцно стиснув губи, загравши жовнами, немов намагався утримати себе від чогось. Але він знову нічого не сказав. І це ще більше розпалило гнів всередині неї. Сандра гарячково вихопила на столику брошуру, яку ще недавно тримав в руках батько Дена і виставила перед собою.

— Це клініка твого батька, — сказала дівчина, зумівши розпізнати напис на ній. Всі ці дні вона була настільки поглинена горем, що не помічала нічого навколо. Не кажучи про деталі.

Погляд Алана байдуже перемістився на брошуру, а потім повернувся назад до неї.

— Так, — погодився він.