33

Все, що відбувалося далі, відзначалось в розумі Сандри короткими спалахами. Вона ледь сприймала дійсність, коли палата наповнилася людьми, які щось говорили, бігали і метушилися, рухаючись навколо неї.

Було стільки метушні, голосів, руху. І панічний голос матері поруч, але в той же час так далеко. Все відчувалося, як обривки звуків і почуттів, які не хотіли зв’язуватися в її голові. Все, що вона могла розуміти — вона втрачає дитину.

Її охопила паніка. Сандра намагалася розкрити повіки, але вони злипалися. Світло блимало в її очах і повіки тремтіли від зусиль. Вона хотіла поворухнути пальцями, підняти руку, відкрити рот, що завгодно. Що-небудь! Але як і раніше нічого не було. Її підняли і помістили на тверду поверхню, і кудись повезли.

— Будь ласка… Будь ласка, врятуйте її, — вона не знала, чи сказала це вголос, але це було єдиним голосом, який кричав в агонії в її голові.

Її тіло їй не відповідало. Воно не належало їй. Вона відчувала все, що відбувалося навколо, і вона чіплялася за це щосили, щоб не провалитися назад, в холодну темну розколину. Думка про свого малюка і страх за нього, що хапав її за горло, були єдиними, коли ліжко, що рухалось й на якому вона лежала, різко зупинили.

Знову метушня, рух та голос, який піднявся в повітря, даючи вказівки. А потім короткі спалахи світла і темряви, нескінченні звуки і рухи над нею.

Біль пішов. І за ним пролунала повна тиша. Холодна, порожня, чорна тиша.

***

Було спокійно. Дивний, незрозумілий спокій охоплював її з усіх боків і Сандра щосили спробувала відкрити очі, але коли у неї вийшло це, її засліпило яскраве світло. Вона примружилася і моргнула декілька разів, намагаючись зорієнтуватися, і поступово все стало краще. Дихання запрацювало майже в повну силу, штовхаючи по тілу імпульс, і раптово над нею нависло чоловіче обличчя в окулярах, наполовину закрите медичною маскою.

— Міс Олдрідж, як ви себе почуваєте?

Сандра знову моргнула і повернулася, побачивши апарат поряд, і датчик пульсу, накладений на її вказівний палець. Їй більше не було боляче, але всередині панувала дивна порожнеча, і дівчина не могла зрозуміти, звідки вона.

— Що з нею? — прохрипіла вона, виявивши, що в роті, як і в горлі повністю сухо. — Що з моєю дитиною?

Лікар відсунувся від неї і різко випростався, з-під його медичної шапки виступила сивина по краях скронь. Сандра відчула спазм у грудях, але він був слабким і ніби приглушеним. Начебто все почуття всередині неї хтось стягнув і оглушив ударом, змушуючи її відчувати себе напівпорожньою.

— Будь ласка, не мовчіть, — благала вона, неусвідомлено стиснувши пальцями края простирадла.

Чоловік зітхнув і, відступивши, зняв рукавички, недбало кинувши їх на медичний столик, перш ніж подивитися їй в очі.

— Все минулося. Але… Плід знаходиться в зоні ризику.

Сандра відчула спроби її пульсу розігнатися, але якась невидима сила втримала його, не дозволяючи.

— Наскільки все погано? — тихо запитала, не зводячи погляду з чоловіка.

Він потягнув маску на підборіддя, і вона побачила його щільно стиснуті губи, як і похмуру втому в очах.

— У вас загроза викидня, міс Олдрідж. Зараз ваш організм під впливом дуже сильного препарату. Нам довелося використати його двічі, щоб нормалізувати ваш стан, але повторна дія може призвести до незворотних наслідків. Вам доведеться спостерігатися у нас до тих пір, поки ми не переконаємося, що загроза позаду.

Вперше після пробудження Сандра відчула сильний поштовх, який пройшов крізь неї. Коли дівчина усвідомила почуте, вона здригнулася і затримала подих, монітор поруч видав небезпечне попередження.

— Міс Олдрідж, — чоловік втомлено видихнув, раптом зійшовши з професійного тону, і, знявши окуляри, склав їх і повернувся, щоб покласти на столик. Коли він знову повернув обличчя до неї, в його очах був вираз, який він намагався до неї донести. — Ми зробили все, що змогли, але його життя тепер повністю залежить від вас. Якщо ви не візьмете себе в руки, все закінчиться дуже погано. Ви розумієте мене, міс Олдрідж? — він зробив наголос на останній фразі, через що Сандра відчула глухе биття серця в її запалій грудній клітині.

Вона в пастці. Між власними почуттями з жорстокою, невиправною реальністю, що шматувала її душу, та маленьким життям під її серцем, яке подарував їй коханий. І більше ніхто не міг її звідти витягнути. Крім неї самої. 

Вона хотіла закричати від безвиході, прокусити губу до крові, всіма силами забарабанити кулаками по стіні, але замість цього видавила з себе всього одне ледь живе слово.

— Так.

Лікар схвально кивнув, збираючись ще щось сказати, але в наступну мить в двері обережно постукали і, не чекаючи дозволу, відкрили. Увага Сандри на коротку мить зосередилася там, і вона на секунду затримала подих, коли побачила знайоме обличчя. Швидко моргнувши, дівчина подивилася на лікаря, кивнувши на свою руку.

— Можу я?.. — вона ледь поворушила пальцем, де був закріплений датчик.

Чоловік кивнув і потягнувся, одним клацанням звільняючи її.

— Я залишу вас.

Його обличчя професійно витягнулося, перш ніж він випростався і розвернувся. Края його халата майоріли від кроків, коли він рухався вперед, і нарешті прослизнув біля Алана в дверний отвір, зникаючи.

Двері легко зачинились, і атмосфера в просторі раптом повністю змінилася. Сандра зробила вдих і відкинула ковдру, мляво сповзаючи на край ліжка. Дівчина звісила ноги вниз і важко проковтнула, змусивши себе підняти обличчя, щоб нарешті зіткнутися з пронизливими чорними очима.