30

Сандра завмерла, майже не відчуваючи, як в легенях пече від нестачі повітря.

Бачити його знову після всього було просто нестерпно.

Одна частина її так хотіла кинутися до нього, обхопити руками, відчути його запах, смак його губ. Як це було раніше. Але інша частина бажала втекти, щоб серце перестало боліти в грудях, нагадуючи про те, як він з нею вчинив.

Вона не могла на нього дивитися.

Але дивилася.

Він стояв перед нею, не відриваючи очей від її обличчя. Мовчав. І в його виразі не було ні краплі тієї людини, якою він був в їх останню зустріч. Яким він був, коли говорив їй цю отруйну брехню. Перед нею зараз стояв той хлопець, якого вона завжди знала. І тепер, зблизька, Сандра помітила, як він виглядав. Його підборіддя і вилиці стали гострішими, під втомленими очима залягли тіні, як ніби він не спав декілька діб.

Заковтнувши, Сандра раптово не знала, як їй поводитися.

— Вона не вагітна, — ледь чутно сказала, роблячи крок назад від нього, коли він ступив вперед. — Ти не зраджував мені.

Ден промовчав, починаючи повільно насуватися на неї. Сандра зробила маленький крок в сторону і позадкувала, поки її плече не врізалось в стіну. Вона притулилася до стіни всією спиною і зробила судомний вдих, важко здіймаючи грудну клітину.

— Навіщо ти збрехав? — запитала і, не знайшовши відповіді, сильніше втиснулася в стінку, побоюючись його кроків, які наближались. — Хотів зробити мені боляче? Принизити? У тебе вийшло. Мені боляче, Ден. Мені дуже боляче.

Її слова похитнулися, і Сандра закрила очі, опустивши обличчя, щоб заховати сльозу, яка скотилася по щоці. М’який порив повітря торкнувся її, і вона відчула, як він зупинився прямо перед нею.

— Знаю, — видихнув він, голос, який ще недавно був таким рідним, відгукнувся болем всередині неї. — Et je me déteste pour ça.

Чоловічі пальці піддягли її підборіддя і потягли вгору. Він близько. Він так близько. Як їй витримати це? Насилу розтуливши повіки, вона побачила як його погляд уважно опустився по її обличчю, простежив за падаючою сльозою і знову піднявся.

— Et je me déteste pour ça, — повторив він.

Сандра похитала головою і, схлипнувши, знайшла в собі сили скинути його руку з себе.

— Не торкайся до мене. Будь ласка, йди. Не муч мене. Будь ласка… — прошепотіла вона, її сльози впали теплими доріжками вниз, як і почуття всередині неї.

— Si tu savais… Si tu savais, combien je me déteste pour ça.

Сандра гірко усміхнулася на те, що він сказав, і стерла сльози з однієї щоки.

— Я не розумію… — вимовила вона, хитаючи головою, дивом утримуючи схлипи, які душили горло. — Я не розумію, що ти кажеш мені.

Навіщо він говорить їй слова, які вона не може розшифрувати? Адже він знає, знає, що вона не розуміє французьку!

— Це все заради грошей? — сказала Сандра, знаючи, що якщо він підтвердить це, то зламає її ще більше. — Ти з нею заради бізнесу? Ти ж казав мені… Ти говорив, що ніколи не підеш на це.

Ден кілька миттєвостей блукав поглядом по її обличчю, поки не зупинився на очах.

— Казав, — погодився він.

— Що змінилося?

— Багато чого, Сандро.

Вона видала тремтяче зітхання.

— Тоді я нічого не розумію. Господи, невже я не заслуговую правди? — Сандра підвела голову до стелі і невесело засміялася, її горло сіпнулося, коли вона важко схлипнула, перш ніж повернути до нього вразливий погляд. — Після всього, що було між нами… Якщо ти колись кохав мене… Якщо кохав, скажи мені правду. Чи все це було брехнею?.. І твій батько мав рацію. Ти просто грав зі мною.

— Ні, — заперечив він. — Мій батько був неправий. У всьому. — Ден видав хрипкий сміх і похитав головою, але вона виявила, що цей сміх не звучав радісно. Скоріше, відчайдушно. — Абсолютно у всьому…

Він відступив від неї в сторону і притиснув лоб до стіни, зігнув руки в ліктях і розставив долоні на стіні по обидва боки від своєї голови. Його очі закрилися і слова полилися з його губ, немов признання, яке вона не могла зрозуміти.

— Dieu… Je suis desolé, tellement desolé. Tu mérites plus que ça. Beaucoup plus que ça… qu'un menteur.

Сандра відчула, як стискається її живіт від почутого. Вона гадки не мала, що він сказав, але те, як звучали ці слова, з яким жалем вони потекли по повітрю, змусило її пульс гарячково прискоритися.

— Ден, — прошепотіла вона.

Темна тривога раптово огорнула її серце, але він не зрушив на своє ім’я, залишаючись в нерухомому положенні. Його розчепірені пальці сильніше втиснулися в стіну, і рухи грудної клітини почастішали, як ніби йому було неймовірно важко вимовляти це.

— Je voudraits tout te raconter, tu ne peux pas imaginer comment j'y tiens… Tu mérites la verité, et je te la dirais si je pouvais. Je t'offrirais tout. — Він відірвав лоб від стіни і повернув до неї обличчя, знизивши голос до шепоту: — Tout. Je donnerai tout pour toi.

Біль, що пронизав груди дівчини, змусив її майже повірити, що її штрикнули ножем в серце. Важкість незнайомих слів осіла в повітрі і його прямий погляд поламав її під своєю вагою.

— Я не розумію, — її голос зламався, прозвучавши просто пискляво і відчайдушно. — Я не розумію, що значать ці слова.

Ден відштовхнув долоні від стіни і повернувся до неї.

— Я знаю, Сандро, — приречено прошепотів він, забігавши сумним поглядом між її очима, перш ніж повторити: — Я знаю.

Він потягнувся до неї і м’яким рухом торкнувся її обличчя, повільно стираючи великим пальцем зі щоки вологу доріжку. Захоплена зненацька, вона здивовано розширила очі на цю дію, ніяк не реагуючи.

Стерши сльози з її щоки, він почав забирати руку, коли шматочок чогось блиснуло з-під рукава його сорочки, змушуючи її ойкнути. Схопивши його зап’ястя однією рукою, Сандра ривком потягнула рукав вгору, щоб оголити шкіру.

Ден зреагував миттєво і вирвав свою руку геть, але не раніше, ніж вона встигла побачити цілком.

Там був браслет. Той самий срібний браслет, який вона подарувала йому на минуле Різдво. Із значним гравіюванням, яке позначало те, як довго буде тривати їх кохання. Вічність. Один браслет у нього, інший був у неї. Ден сказав їй тоді, що буде носити його завжди. Завжди…