27

Запах їжі наполегливо проник в ніс, коли наповнений піднос м’яко опустився на ліжко перед обличчям дівчини.

— Сандро, поїж, — прозвучало майже ласкаво.

Дівчина байдуже подивилася на вміст підносу і мовчки перекинулася на інший бік в ліжку. Підклавши долоні під щоку, вона втупилася в простір перед собою, навіть не намагаючись там щось розгледіти.

Кожен день був однаковим. Порожнім. Сірим. Світ навколо неї існував, але вона не хотіла брати в ньому участь.

Скільки таких днів уже пройшло? Сандра не рахувала, але по відчуттях, куди більше, ніж вона планувала залишатися у Алана.

— Так, все, — пролунав за її спиною голос, який втратив терпіння, одночасно з тим, як піднос голосно приземлився на тумбочку біля ліжка. — Я більше не можу на це дивитися. Збирайся.

Дівчина промовчала.

— Сандро, збирайся, — з притиском повторив Алан. — Або ти поїдеш в такому вигляді. Я не жартую.

Цього разу вона моргнула і, відірвавши щоку від долоньки, подивилася через плече на Алана.

— Куди? — байдуже запитала.

Хлопець швидко оглянув її, вона була впевнена, абсолютно блякле обличчя, і коротко заграв жовнами.

— Якщо тобі не до смаку ця їжа, значить, відвезу тебе в ресторан.

— Я не хочу, — сказала вона і, втративши до нього інтерес, повернула обличчя в попереднє положення, уткнувшись щокою в долоньку на подушці.

— Краще, по-твоєму, сидіти в чотирьох стінах день у день і продовжувати чахнути? — сердито прогарчав Алан, і вона відчула, як його погляд пропалює їй потилицю.

Ні, не краще. І Сандра розуміла це. Розуміла, що тепер всередині неї росте її малюк, про якого вона повинна піклуватися. Але звідки їй взяти сили подолати себе? Її розум і серце були виснажені, і вона більше нічого не хотіла. Ніщо в цьому світі не було їй цікавим.

— Двадцять хвилин, Сандро, — прозвучало крижане і категоричне, змусивши думки всередині її голови слабо сколихнутися. — Якщо не встигнеш переодянутися, поїдеш так. Я попередив.

За її спиною пролунали нетерплячі кроки, а потім двері кімнати роздратовано зачинилися, відрізаючи її від суспільства Алана.

Сандра видала протяжний видих і, ліниво піднявши верхню частину тіла, сповзла на край ліжка, опускаючи босі ноги на підлогу. Відсторонено оглянувши футболку і шорти на собі, які позичив їй Алан, вона спробувала їх на дотик, а потім зітхнула, пройшовшись повільним поглядом по гостьовій спальні.

Вона й гадки не мала, звідки у нього в будинку взялися жіночі речі, з огляду на те, що він живе один, та якщо чесно, їй було начхати. Але, переодягнутися дійсно потрібно і бажано в свій одяг. А ще зробити щось зі своїм змарнілим і стомленим обличчям, і усунути синці під очима, які вона бачила щодня у відображенні.

Тому що щось їй підказувало, що Алан запросто втілить свою погрозу і витягне її на вулицю прямо в такому вигляді.

Втягнувши носом повітря, Сандра піднялася з ліжка і попрямувала у ванну із спорожнілим від інших думок розумом.

Що ж… Двадцять, так двадцять.

Через сорок п’ять хвилин Сандра вже сиділа на передньому сидінні автомобіля, який плавно рухався по широкій дорозі, несучи її в поки ще невідоме місце. Весь шлях Сандра мовчала, не дивлячись на спроби Алана завести розмову, і дивилася в бокове вікно, де пролітали знайомі заклади.

Занадто знайомі. Які змушували відчувати щем від спогадів.

Ось престижний «Такі Крафт», де вони з Деном були безліч разів, а ось «Йоркшир», який вона так любила через найсмачніший в світі сандей.

А тут… Ресторан «Нью Таймс», який Ден не любив: йому не дуже подобалася кухня і сам інтер'єр закладу. Разом вони тут були всього один раз…

Сандра очікувала, що Алан проїде повз цього ресторану, але в наступну мить автомобіль зупинився прямо перед цим закладом, припаркувавшись на стоянці.

Дівчина мимоволі затримала подих.

Ні, так навіть краще. Краще там, де найменше спогадів з ним.

Намагаючись зморгнути болючі спогади, Сандра поринула в тишу, що пролунала в салоні машини. Але довго вона не протрималася.

Алан одним клацанням позбавив себе від ременя безпеки і, кинувши на неї короткий мовчазний погляд, впевненим рухом вибрався назовні, зачинивши за собою двері.

Сандра забарилася на секунду, раптом відчувши себе незатишно тут, а потім все ж потягнулася до свого ременя безпеки, щоб відстебнути. Поки вона поралася з ним, Алан вже встиг обійти автомобіль і відкрити двері з її боку. Він по-джентельменськи простягнув руку, і Сандра, повагавшись мить, все ж вклала свою долоньку в його, дозволяючи Алану допомогти їй вибратися назовні.

Двері за нею ривком зачинилися і в цей момент Сандра почула ще один такий же хлопок автомобіля. Але віддалений. Вона підвела погляд в бік звуку і в одну мить її серце пропустило сильний удар.

Кабріолет «Порше». Такий знайомий срібний «Порше», який міг належати тільки одній людині.

Її тіло заніміло, долонька застигла в руці Алана, а очі… Очі просто дивилися туди. Усередині все перевернулося і закричало, раптово встромлюючись зсередини кігтями в грудну клітку. Тому що там був він. Вірніше… Вони. Ден і Аманда.