26

Теплий травневий вітерець залоскотав шкіру, коли Сандра вийшла з будівлі.

Залишатися в лікарні вона б нізащо не погодилася, і на подив дівчини, Алан навіть не став її переконувати в зворотному. Замість цього мовчки підвів її до свого автомобіля і з дбайливістю посадив на переднє пасажирське місце. А сам, скинувши з себе чорний піджак, кинув його на заднє сидіння.

— Відвези мене додому, Алане, — сказала дівчина, як тільки він зайняв місце водія.

Рука хлопця застигла на півдорозі до замку запалювання, немов він не очікував це почути, але через декілька секунд знову ожила, повертаючи ключ. Двигун завівся і машина м’яко заревіла, починаючи повільно рухатися.

— Впевнена? — запитав він, переключивши коробку передач, на що Сандра мляво посміхнулася, дивлячись перед собою.

— Ні.

Дівчина більше ні в чому не була впевнена. Ще рано вранці, коли вона прокидалася, вона думала, що все добре. Але всього за декілька годин її життя перевернулося догори дном.

Алан не відповів ні слова. Тільки розуміюче кивнув і вивернув кермо, виїжджаючи на широку дорогу. Автомобіль рушив вперед, цілеспрямовано, але на помірній швидкості.

— Ти можеш спостерігатися в клініці мого батька під час вагітності, — раптом запропонував Алан, уважно стежачи за дорогою. — Я про все домовлюся.

Дівчина відсторонено посміхнулася, знаючи, що він все одно на неї не дивиться.

— Дякую, Алане. Але мені нічим заплатити.

— Гроші не потрібні, — заперечив він, і в цю мить повернув до неї обличчя.

Сандра на секунду розгубилася, зустрівшись з його пронизливими чорними очима.

— Я не можу прийняти твою пропозицію, — тихо відповіла і, важко проковтнувши, опустила погляд.

— Не квапся, Сандро, — долинув до неї гранично серйозний голос. — Ти можеш подумати.

Подумати… Про що тут думати? Найменше Сандра хотіла бути комусь щось винна.

Дівчина повернула голову до бічного вікна і без інтересу втупилася на розмиті пейзажі, що пролітали повз, аби відігнати від себе ці думки.

Решту шляху їхали мовчки. Сандра не знала більше, що їй говорити, а Алан розуміюче мовчав. Вона бачила, куди він везе її, але і заперечувати не стала. Зрештою, в будинку Алана дійсно залишилися її речі. Їй потрібно просто забрати їх і… І що далі?

— Приїхали, — пролунав голос хлопця в момент, коли перед очима замаячили знайомі околиці.

Автомобіль завмер на місці, двигун замовк і тиша, яка наступила, важко вдарила по голові. Алан першим вийшов з машини, і поки Сандра намагалася хоч якось розстебнути ремінь безпеки, він вже відкрив дверцята з її боку і допоміг їй вибратися назовні.

Вхідні двері за її спиною зачинилися, і Сандра зробила крок всередину будинку, в наступну мить завмерши від натовпу спогадів.

«Не принижуйся» — пролунав у її голові порожній голос Дена, змусивши все всередині стиснутися в новому спазмі болю. А вона принижувалася. Бігла за ним, як божевільна, готова на все, аби він їй повірив. Навіть якщо насправді вона була ні в чому не винна. А він… Він…

— Сандро, — голос поруч вирвав з отруйних думок і рука, що опустилася на її поперек, змусила здригнутися. — Проходь. Я зараз повернусь. Тільки заберу піджак з салону.

Сандра проковтнула сухий клубок у горлі і мовчки кивнула, ледь вловивши маленький порив повітря біля неї, а за ним м’який стук вхідних дверей. Алан вийшов.

Моргнувши, вона виявила легке печіння в очах, і ступила декілька кроків вперед, натикаючись очима на знайомі обриси.

Її телефон і сумочка. Акуратно складені один біля одного, речі стояли на маленькому вишуканому столику вітальні.

Підійшовши до нього, Сандра несміливим рухом потягнулася до сумочки, проводячи по ній кінчиками пальців. Від дотику по шкірі пройшов болісний струм. Цю річ подарував їй Ден. Як і багато інших, в тому числі телефон.

Аманді він теж дарує такі подарунки?..

Сандра втягнула носом отруєне повітря і, без шансів борючись з метанням серця в агонії, взяла в руки телефон. Тривожний сигнал зародився в її голові ще до того, як вона зняла блокування і подивилася в екран.

Три пропущених виклики. Мама.

Груди стиснулися так сильно, що дихати здавалося майже неможливим.

Вона вже знає? Новини про сина мера і все, що з ним пов’язано, розходяться по інтернету зі швидкістю світла. Ось тільки її мати не надто захоплена інтернетом. Але…?

Сандра затамувала подих і тремтячим пальцем натиснула на повідомлення, чекаючи найгіршого.

«Сандро, я сподіваюся, ти не забула про свою обіцянку. Я ось якраз готую яблучний пиріг. Чекаю вас з Деном на вечерю.»

Про свою обіцянку… Яку обіцянку? Ні, вона не пам’ятала.

Та серце прострелило ударом. Мама не знає. Вона ні про що не знає.

Розмитим від підступаючих сліз поглядом Сандра ковзнула нижче, читаючи повідомлення, відправлені з різницею в одну годину.

«Люба, у тебе все добре?»

«Передзвони мені, я хвилююся.»

Закривши очі, дівчина сильно стиснула в долоні телефон, відчувши від цього біль. І саме в цей момент він завібрував і заграв знайомою мелодією, сповіщаючи про вхідний дзвінок.

Завмерши, Сандра втупилася в екран широким поглядом, відчувши як її шлунок перевертається. Мелодія виклику ставала голоснішою по наростаючій, але заціпеніння не бажало проходити. Як їй прийняти виклик? Що сказати?..

Сандра прикусила губу до такої міри, що відчула присмак крові в роті. Потім, збираючи себе по маленьких шматочках, глибоко задихала, намагаючись виштовхнути з себе біль хоча б на п’ять секунд. Хоча б…

Вчепившись за тоненьку ниточку рішучості, вона різким рухом простягнула по сенсорі і приставила телефон до вуха. Забувши, як дихати, закрила очі і нарешті промовила:

— Привіт, мам.

— Сандро! Ну нарешті, дочко! У тебе все добре?

Легке занепокоєння в голосі матері змусило її мимоволі видихнути. Ні, вона точно ні про що не може знати.

— Так, мам. Пробач, я залишила телефон на беззвучному режимі.