25

Повітря в просторі згустилося, і Сандра повністю заціпеніла, занурюючись в довге болісне мовчання.

— Залиште мене саму, — нарешті безбарвно сказала вона.

— Але, міс Олдрідж…

— Вийдіть! — гаркнула дівчина, змусивши медсестру здригнутися від різкості.

Сандра знала, що напевно повинна відчувати себе жахливо через те, що зривається на медсестру. Але хіба та не розуміє її почуття? Хіба не бачить, як їй погано?..

Напевно, все це відбилося на її обличчі, тому що медсестра без зайвих слів вийшла з палати. Сандра піднялася на все ще слабкі ноги і підійшла до вікна, відкриваючи його.

Повітря. Їй потрібно було просто дихати. Швидко, часто і глибоко, щоб увібрати якомога більше кисню.

Тепла сльозинка самотньо скотилася по щоці, коли вона закрила очі, і в цей момент двері позаду обережно рипнули. Вона тихо шмигнула носом, не знайшовши ні краплі бажання навіть поворухнутися, щоб дізнатися, хто там був. Дівчина не розвернулася, навіть коли тихі кроки наблизилися і раптом обірвалися, а потім теплий подих зачепив її верхівку, і чужі долоні лягли на її плечі.

— Сандро, — пролунало позаду неї.

— Алане, іди геть, — спробувала вона, звучачи занадто жалюгідно, щоб її прохання здавалося переконливим.

— Ні, — Алан розвернув її до себе, змушуючи підняти на на нього погляд. — Ти більше не сама, чуєш?

— Не сама? — Сандра здивовано розширила очі і різким рухом скинула його руки з себе, відчувши раптовий спалах емоцій. — А хто ж у мене є, Алане? Можливо, ти?? — вибухнула вона, не розуміючи, звідки тільки з’явилася ця уїдлива гіркота в її голосі?..

Кадик Алана сіпнувся.

— Я говорю про дитину, — через декілька секунд сказав він, не давши їй часу навіть здивуватися його обізнаності. — Якщо не думаєш про себе, то подбай хоча б про неї.

— А навіщо? — розлютилася Сандра, вклавши всі свої крихітні сили, щоб відштовхнути Алана від себе. — Її батьку плювати на неї! Плювати! У нього є інша і вони чекають дитину! А ми… Ми не потрібні йому. Не потрібні! — остання фраза потонула в гіркому схлипі і вона з силою стиснула повіки, встигнувши перед цим вловити як шоковано округлилися очі Алана.

Сандра затремтіла і закрила обличчя долонями, щоб зупинити набухаючий в горлі ком сліз. Поки в її голові не трапилося клацання. Сильно втягнувши повітря, вона прибрала руки і втупилась в Алана рішучим поглядом.

— Я повинна зробити аборт. Ні, я… Господи, — вона гірко засміялася від власної дурості і різким рухом розвернулася до вікна. Боже, який аборт? Що за нісенітниця?..

Сандра вперлася долонями в підвіконня і глибоко задихала, намагаючись з усіх сил заспокоїти розірване серце і зупинити рваний рух грудної клітини. А потім вона раптом застигла. Широко розплющила очі, спрямовуючи погляд перед собою, ніби тільки зараз виринула з глибокого трансу.

— Він не повинен дізнатися про це, — нарешті тихо вимовила дівчина, опустивши плечі. — Не повинен, розумієш? — ще тихіше прохрипіла вона, відчай, безвихідь і смиренність огорнули ці слова.

Вона почула позаду протяжний видих, перш ніж руки Алана обережно опустилися на її плечі.

— Жодне зайве слово не вийде за межі цих стін, Сандро. Я подбаю про це, обіцяю, — сказав він, м’яко погладжуючи її плечі. Але Сандра не відчула ніякого трепету від цього жесту.

— Дякую, — порожнім голосом промовила вона і, закривши очі, тихо попросила: — Будь ласка, залиш мене саму. Я просто хочу… Побути сама.

Руки на її плечах завмерли, припинивши рух, а через декілька довгих секунд все ж залишили її.

Алан нічого не сказав.

А в наступну мить пролунали тихі кроки, які ставали все далі від неї і за ними обережний стук дверей.

Залишившись наодинці, дівчина видихнула і опустила плечі, спустошуючи від повітря грудну клітину. Порожніми очима оглянула вид, що відкривався з вікна, а потім розвернулася назад до лікарняного ліжка. Сандра мляво опустилася боком на ліжко і поклала долоньку на живіт, спрямовуючи погляд у порожнечу з твердою думкою про те, що вона нізащо не відкриє свою таємницю Дену.

Ніколи.