18

Сандра завмерла, не в змозі рухатися протягом декількох довгих секунд. Її серце калатало сильно і голосно, кожне биття відчувалося потужніше за попереднє.

Нарешті, удари припинилися. Там, за дверима виникла лякаюча тиша, яка звучала ще гірше.

Сандра втупилася на Алана благаючими очима, але його погляд, просочений дивною рішучістю, дав їй зрозуміти, що він не збирався відступати.

— Ні, — поворушила вона пересохлими губами, але жоден звук не вийшов з її рота.

Сандра хотіла прокричати це слово, тільки замість цього застигла, як паралізована, мовчки спостерігаючи, як Алан, не чуючи її внутрішнього благання, відривається і впевненим кроком йде туди.

До дверей.

Через декілька миттєвостей після того, як він вийшов зі спальні, почулось клацання. А за ним секундне копирсання і влучний звук сильного удару.

— Де вона?? — страхітливо прогримів голос, що перевернув її серце.

У цю ж секунду її тіло прострелило спазмом.

Сандра зірвалася з місця з силою швидкісного поїзда і вилетіла в коридор, вмить заціпенівши, коли побачила те, що там відбувалося.

Ден утримував Алана за грудки і важко дихав, люто стискаючи кулаки на його сорочці.

Але той навіть не опирався. Нітрохи.

Вона зробила тремтячий вдих і в цей момент очі Дена знайшли її. Дихання різким потоком вирвалося з його горла і він, відштовхнувши від себе Алана, розтиснув кулаки, спрямовуючи на неї приголомшений погляд. Алан безвольно відсахнувся в сторону і задер голову, утримуючи пальцями хлинувшу з носа кров.

В інший момент Сандра б занепокоїлася через бійку. Але не зараз. Не тоді, коли Ден дивився на неї з таким відчаєм, приголомшенням, болем, люттю.

— Як ти могла, Сандро? — звучання його голосу пронизало її серце, як ніж. — Пішла шукати у нього розради? І як, він утішив тебе??

Сандра різко видихнула і сильно прикусила губу, відчувши глибоку різь в очах.

— Все не так, — ледь прошепотіла вона, і перша сльоза скотилася вниз, обпікаючи її щоку. — Прошу, повір мені.

Її губи ледве ворушилися, очі дивилися, благаючи його. Тепер вона просить так само, як ще недавно просив він її вірити йому. Але ж вона не повірила.

Так чи мала вона право зараз вимагати віри від нього?

— Який же я дурень, — Ден похитав головою, а потім раптом розсміявся, закинувши голову. Хрипко. Недобре. Відчайдушно. — Мій батько мав рацію. Він був правий.

Сандра відчула, як паніка вдарила втричі сильніше, стягнувши шкіру на грудях, і сльози гіркоти потекли по її щоках. Сильно затремтівши, вона кинулася вперед, як в лихоманці, і повисла на ньому, відчуваючи його, немов живу статую.

— Ден, будь ласка, будь ласка, повір мені! — її голос зірвався на схлипи, і пальці міцно стиснули його сорочку. — Я ніколи б цього не зробила! Прошу тебе, прошу, почуй мене!

Він почує. Він повинен почути! Це ж її Ден. Той, хто розуміє її з одного погляду. Той, хто відчуває її, як ніхто інший. Хто може бачити її душу наскрізь.

Поштовх тепла пройшов крізь неї, коли він поворухнувся в її захопленні. Його долоні повільно зрушили з її рук вгору і зафіксувалися на її плечах. Він нахилився до неї, і тендітна надія відчайдушно вселилася в неї, коли його теплі губи торкнулися її вуха.

— Не принижуйся, — пролунала тиха, але тверда відповідь, позбавлена емоцій, безжально розбиваючи її серце вщент.

Ден механічним рухом відсунув її від себе на відстань витягнутої руки, стиснувши долоні на її плечах, і подивився сухим, порожнім поглядом. Він розтиснув пальці, випускаючи її, і, криво посміхнувшись, розвернувся, йдучи геть.

— Нііі! — вона сіпнулася вперед, щоб схопити його за руку, але вхопилася тільки за порожній простір. — Ден!!!

Сандра заридала, в розмитому огляді рвонувши за ним, та чужі руки несподівано підхопили її ззаду за талію і підняли над підлогою.

— Відпусти мене! — закричала вона і сильно вчепилася пальцями в його зап’ястя, щосили забрикавшись ногами в повітрі. — Відпусти!!!

— Нехай іде, Сандро! — Алан ривком притиснув її спину до себе, випалюючи шкіру гарячковим, рваним диханням. — Він не заслуговує тебе, чуєш?? Не заслуговує! Нехай йде до неї!

— Пусти!!! — надривно заволала дівчина, схлипи виходили з її горла і вона задихалася від сліз, вкладаючи останні сили, щоб вивільнитися.

Алан розтиснув руки і відпустив її, щоб рвонути за плече і поштовхом впечатати лопатками в стіну. Чоловіче тіло вмить накрило її, і гарячі губи обрушилися на її рот в рішучому поцілунку.

Сандра затихла і її тіло ніби зацементували, а губи рефлекторно стиснулися і напружилися, відкидаючи чуже втручання. Ледь усвідомивши, дівчина штовхнула його в груди і заліпила дзвінкого ляпаса. Її очі розширилися в шоці, дивлячись на нього, і важке дихання невблаганно швидко здіймало її груди.

Алан підняв руку до губ, стираючи крапельку крові, і потім його погляд, прямий і пронизливий, кинувся прямо на неї. Сандра ляснула віями, дозволивши безшумним сльозам втекти вниз, і швидким рухом відштовхнула його від себе. Він піддався їй і, скориставшись цим, вона прискорено помчала геть, шукаючи шлях до дверей.

— Я кохаю тебе, Сандро! — прокричав Алан, і вона різко загальмувала, ошелешено відкриваючи і без того широкі вологі очі.

Часто дихаючи, вона застигла і вдивлялася в простір перед собою, але не бачила там нічого. Отямившись, знову кинулася вперед, смутно розрізняючи крізь пелену сліз дійсність. Дівчина на бігу знайшла свої босоніжки, гарячковим рухом сунула в них ноги і сяк-так підчепила ремінцями.

Випроставшись, Сандра ледь не спіткнулася, коли її ноги у відчайдушному темпі побігли до дверей.

 — Я ніколи не вчиню з тобою так! — долинуло безвихідне їй в спину, і її долонька поза волею вчепилася в дверну раму, зупиняючи розгін її тіла. — Я не зраджу тебе, як він!

Сандра зробила судомний вдих і розкрила очі так, немов побачила примару. Беземоційний потік сліз збільшився, і волога рясно лилася по її щоках, але, ігноруючи це, вона в наступну мить кулею вилетіла назовні.