14

— Що тут відбувається? — пролунав зі сторони ріжучий сталлю голос, змушуючи її мозок миттєво зреагувати.

Ден.

Сандра розширила очі і, ривком висмикнувши свої долоні з рук Алана, відскочила від нього назад.

— Ден… — вона проковтнула, тут же кинувшись до хлопця, який розлючено насувався. — Це не те, про що ти подумав.

Боже, вона дійсно збирається виправдовуватися?

Але Ден ніби й не почув її. Впевненою, майже нестриманою ходою наблизився і вчепився мертвою хваткою в сорочку Алана, стиснувши її в кулаках і скриплячи некерованим гнівом.

— Якого біса??

— Годі тобі, Ден, — Алан підняв руки в примирливому жесті, не роблячи ніяких спроб звільнитися. — Ми всього лише розмовляли.

Але Дена, здавалося, це анітрохи не переконало.

— Ще раз її торкнешся, і я тобі руки поламаю, — він стиснув міцніше в кулаках сорочку, смикнувши Алана до себе, а потім відпустив.

Цього разу в обрисах Алана проскочила злість.

— Ми всього лише, — він зчепив щелепу, з натиском вимовивши Дену в обличчя: — розмовляли.

Хлопці напружено застигли, свердлячи один одного взаємними гнівними поглядами, з яких хіба що іскри не сипалися. Сандра побачила, як на вилицях Дена проступили жовна, перш ніж він вимовив:

— Сандро, в машину.

Та він навіть не подивився на неї, продовжуючи «мірятися» убивчим поглядом з Аланом.

— Ден…

— В машину!

Сандра здригнулася від хльосткого металевого тону. Очі миттєво защипало від образи, але вона, розправивши плечі, тут же розвернулася і роздратовано попрямувала до автомобіля. Всередині зародилося дике обурення і гнів.

Ну і нехай! Нехай навіть один одному зуби повибивають, їй все одно. Якщо вони настільки дурні, то це тільки їхні проблеми.

Тремтячи від обурення, Сандра зло забралася на пасажирське місце автомобіля, взявшись чекати.

Але, на її здивування, не минуло й хвилини, як Ден повернувся. Дівчина моментально кинула погляд в бокове вікно, але на тому місці, де тільки що все відбувалося, нікого не було.

Алан пішов. Мабуть, у обох вистачило розуму не вплутуватися в бійку.

Ден люто відкрив автомобіль і зайняв водійське сидіння, занадто різко зачинивши за собою двері. Потім мовчки вхопився за за ремінь безпеки, взявшись нетерпляче його застібати.

— Ден, — спробувала Сандра, на що отримала вичерпну крижану відповідь:

— Не зараз, Сандро.

Вона сумно посміхнулася собі під ніс і, видихнувши, повернулася до нього корпусом.

— Ден, ти можеш пояснити мені, що відбувається?

Він різко припинив свої маніпуляції з ременем і тут же направив на неї здивований погляд.

— Я думав, ти поясниш мені. Спочатку ти скидаєш від мене виклик, вимикаєш телефон, а потім я бачу тебе з ним! — його голос підвищився, в очах блиснув гнів. — Чи ти забула, що в минулому році цей ублюдок зробив??

Сандра видала здивований подих.

— Ти серйозно? Я випадково зустріла його! Між іншим, він просив пробачення за те, що було тоді!

Якщо це було можливо, обличчя Дена витягнулося в ще більшому подиві.

— Він? Просив пробачення?

— Так, Ден! Уяви собі! Я думала, що ти достатньо мені довіряєш, щоб намагатися висувати безпідставні звинувачення! — вона замовкла і втягнула нижню губу в рот, сильно пожувавши її, перш ніж вимовити зовсім іншим тоном: — А ось ти, видимо, не сумував.

На очі підібралися непотрібні сльози.

— Що? — на обличчя Дена лягла спантеличена пелена.

— Де ти був вчора ввечері, Ден?

Він здивовано насупився.

— На корпоративі. Я ж казав тобі.

— Там була Аманда?

Мовчання, що зависло після запитання, змусило її серце болісно стиснутися.

— Відповідай, Ден, — зажадала вона.

— Так.

Сандра засміялася собі під ніс і похитала головою.

— Ясно, — сухо кинула і різко потягнулася до ручки дверей, гарячково намагаючись відкрити її.

— Сандро, — Ден нахилився і вхопив її зап’ястя, але дівчину в цей момент ніби вдарило струмом.

— Ти міг би мені прямо сказати! — вона ривком висмикнула свою руку геть, розвернувшись назад.

— Я навіть пальцем до неї не доторкнувся! — тут же відреагував на її емоцію Ден, тривожно забігавши очима по її обличчю, але через мить знизив тон. — Це вона повисла на мені. Я не встиг відреагувати до того, як нас сфотографували.

Сфотографували. Значить, фотографії все ж є. Аманда не обманювала.

Сандра відчула, як до горла підходить нудота. Вона закрила очі і часто задихала, намагаючись приборкати це відчуття, але воно тільки посилювалося.

Ніжне торкання до її руки тільки погіршило всі домисли.

— Сніжинко… — прозвучало зовсім поруч, і вона змусила себе розліпити повіки, натикаючись на його пом’якшений погляд. — Прошу тебе, вір мені.

Несправедливо. Це несправедливо з його боку.

Сандра стримала сумний смішок і з ураженням подивилася на нього.

— Ти просиш мене, щоб я повірила тобі, але чому ти не хочеш вірити мені?

Вона хотіла, щоб він сказав, що вірить їй. Що ніколи б не засумнівався в ній, і що у неї теж немає приводів засумніватися в ньому. Ось тільки… Ден не відповів. Відпустив її руку і, протяжно видихнувши, відсунувся на декілька дюймів, а здавалося, ніби на цілі милі.

Начебто між ними утворилася стіна. Товста, міцна стіна з недомовок, недовіри, сварок. Сандра притулилася потилицею до спинки сидіння і закрила очі, намагаючись налагодити своє серцебиття. А після, зважившись, відскочила і сміливо потягнулася до ручки дверцят. Але ті виявилися замкненими.

— Розблокуй дверцята, — відсторонено сказала вона і, не отримавши відповіді, повернулась до нього, насупившись. — Ти чуєш мене? Розблокуй машину, Ден!

Але хлопець проігнорував її прохання. Замість цього несподівано нахилився до неї і обхопив її обличчя своїми долонями, змусивши її охнути.

— Я не вірю йому, Сандро, зрозумій, — раптом майже обеззброєним шепотом сказав він, протяжно видихнувши через ніс. — Мені просто дах зірвало, коли я побачив його поруч з тобою.