9

Сандра відчула, ніби її вдарили в живіт, стусаном вибивши з неї все повітря.

— Що? Ви в своєму розумі? — вирвалося в неї. — Я його наречена!

Її серце люто забилося під стискаючими його ребрами, розум палко заперечив почутому. Це жарт такий? Розіграш?

Але на її обурення Роджерс старший навіть бровою не повів. Він засунув руки в кишені штанів і спотворив губи кривою посмішкою, яку вона моментально захотіла стерти. Дивно, як Ден схожий на нього, та одночасно не схожий…

— Вважай, що вже ні, — відрізав він грубим, впевненим голосом, і Сандра буквально відчула, як в цей момент її грудна клітка тріснула навпіл.

Вона відчула хворобливі ознаки сліз, що формувались за віями, щосили намагаючись боротися з ними, щоб не заплакати. Сильно затиснувши тремтячу губу зубами, вона перекинула безпорадний погляд на дівчину.

— Амандо, про що він говорить? — ігнорування завібрувало глухим болем у грудях і Сандра спробувала ще раз жалюгідним і плаксивим голосом: — Амандо?

Та трохи підстрибнула на місці і, в упор не помічаючи Сандру, поспішно звернулася до чоловіка.

— Я думаю, мені дійсно пора.

А після жваво зрушила вперед, за лічені секунди пролетівши повз Сандри вихором.

Двері кабінету зачинилися за нею разом з різким поривом повітря, і Сандра закрила очі, намагаючись ковтнути розбухаючу тяжкість, що утворилася в її горлі. Було важко дихати, подавлююче відчуття все росло і росло всередині неї, погрожуючи розчавити і розбити її на друзки.

Але оговтатися їй не дозволили.

— Пробач, мила, але він одружиться з Амандою, — спокійним тоном продовжив чоловік, кажучи так, ніби це звичайна справа. — У будь-якому випадку, ти не варта мого сина. А коли ти виявиш свою цинічну сутність - це лише питання часу.

Її очі стали ширшими, ніж будь-коли. Сандра хотіла заблокувати звучання цих слів від свого розуму, знищити їх, але вони тиснули все більше і більше, і вона раптом відчула, як сплеск гніву хлинув в її вени, розпалюючи швидкоплинну кров.

— Так як ви смієте! — зло виплюнула дівчина, відчуваючи, як на зміну болю приходить інше. Шалене обурення. — Я кохаю вашого сина!

— Або його гроші, — недбало кинув він, утримуючи холодний спокій. — Знаєш, я все чекав, коли ж він награється з тобою. Я не втручався, але тепер бачу, що даремно, — його очі стали важчими, ковзнувши вниз і красномовно намацуючи її руку з каблучкою. — Все зайшло занадто далеко.

Сандра знала, що повинна була відчувати себе ображеною через його відповідь, але на місце образи прийшла тільки холодна рішучість і лють, яку важко було утримати.

Вона гнівно зціпила щелепу і сильно стиснула кулаки, трохи подавшись вперед.

— Ви не маєте права вказувати Дену, з ким йому будувати своє життя.

— Він мій син! — раптом обурився чоловік, вперше видавши емоції, які їй не сподобалися. — Мій обов’язок — захищати його від таких корисливих сучок, як ти. Як тільки на горизонті з’явиться варіант вигідніший, ти переметнешся до нього, і оком не моргнувши, — презирливо висловив він і, люто заграв жовнами, зміряв її зарозумілим поглядом. — Ти просто жалюгідна обірванка.

Сандра відкрила рот і закрила, поки це принизлива формулювання повністю не відбилось в її голові. Її брови зійшлися разом, а гнів і обурення, здавалося, збільшилися в десять разів, раптом вистріливши назовні одним ривком.

— Ви не маєте права ображати мене тільки тому що у мене не такий соціальний статус, як у вас! — вигукнула вона і, віддихавшись, зробила крок ближче, застережливо знизивши тон: — Через місяць у нас з Деном весілля. Не забувайтесь.

Вона звучала холодно і непохитно, але тільки Бог знає, скільки зусиль їй коштувало приховати наскрізне в кожній букві тремтіння. Сандра хотіла розвернутися і гордо піти, але маленьке зрушення попереду чомусь її зупинило.

— Ах, так. Весілля, — чоловік єлейно посміхнувся, вимовивши це слово оманливо м’яко, ніби пробуючи його на смак, а потім зрушився ближче до неї, скинувши з обличчя посмішку. Його обличчя спохмурніло, роблячи голос низьким і жорстким, коли він зупинився перед нею: — Ніякого весілля не буде. Запам’ятай мої слова.

Сандрі здалося, що її вдарили батогом, примушуючи її внутрішній голос заволати від болю. Та попри це вона сміливо заглянула йому в очі, знаючи, що повинна вистояти в цій сутичці.

— Думаєте, ви зможете його змусити? — роздратування полилося з її губ, і неприхована злість неконтрольовано просочилася назовні. — Та він ніколи в житті не погодиться на це, ясно вам???

Вона очікувала будь-якої реакції на свій випад, але цей чоловік знову її здивував. Він підняв руки і похитав головою, ніби здаючись і заперечуючи свою причетність до цього.

— Я ні в якому разі не збираюся його змушувати, — спокійно сказав, відступивши назад і опустивши руки по боках. — Він прийде до цього сам. І вельми охоче викине тебе зі свого життя. Причому, дуже, дуже скоро, — він звузив очі, як хижак, вимовивши слова, які нависли над нею похмурою, загрозливою тінню: — Побачиш, дівчинко.