8

Як тільки ліфт зупинився, стулки з дзвоном роз'єдналися, відкриваючи вид на велику простору приймальню в витончених світлих тонах.

Ніколи ще Сандра не відчувала таку відчайдушну рішучість.

Після того, як Ден відвіз її на заняття і поїхав, вона навіть не зайшла в будівлю університету. Намагаючись не думати про напругу, яка з'явилась між ними, вона рішуче сіла в таксі і попрямувала прямо в офіс.

В офіс до Роджерса старшого.

Дівчина знала, що сьогодні Ден зайнятий іншими справами і повернеться сюди принаймні ще через декілька годин, а значить, ймовірність зустріти тут його, до її щастя, зводилася до нуля.

І ось вона тут.

Довга гладка стійка прямокутної форми тягнулася біля стіни приймальні, і вишукана, на вигляд молода дівчина, одягнена як з голочки, сиділа за нею.

Сандру не чекали там. І першим підтвердженням стали округлі як блюдця очі секретарки, і розкритий в букві «о» рот.

— Мені треба поговорити з містером Роджерсом, — без церемоній озвучила Сандра, знаючи, що це як мінімум неввічливо, але їй ніколи було думати про правила етикету.

— Він у себе? — відразу ж холодно уточнила, на що отримала зовсім непрофесійний вираз секретарки.

— Так, але…

Не дослухавши, Сандра кинулася вперед по коридору, шукаючи шлях до кабінету. Лють і обурення піднімалися всередині неї, погрожуючи лопнути в будь-який момент. 

Досить. Досить мучити свого власного сина.

— Міс Олдрідж, зачекайте! — пролунав майже відчайдушний оклик, який ніяк не вплинув на Сандру. 

Звук каблуків позаду противно застукав по мармуровій підлозі, прискорюючись, але було вже пізно.

Сандра ривком схопила двері кабінету і потягнула на себе, на ходу виплескуючи гнівну тираду.

— Це вже переходить всі межі! Якщо ви думаєте, що в праві… — її голос обірвався, як струна, коли погляд зачепився за присутність в кабінеті когось ще.

Дві пари очей кинулися на неї, і в цей момент Сандра відчула, як крижане тремтіння знаходить шлях через горло. Мовчання загрозливо нависло над словами, пригнічуючи і перемагаючи. Вона навіть не припустила просту думку, що у нього в кабінеті буде ще хтось, але людина, яка прямо зараз знаходилася тут, викликала несподіване поколююче пульсування в грудях.

— Аманда? — Сандра проковтнула заледенілий клубок у горлі, бажаючи, щоб її прискорене серцебиття зменшилося. — Що ти тут робиш?

— Вибачте, містер Роджерс! — раптом втрутився захеканий голос секретарки позаду. — Я намагалася…

Роджерс старший підняв руку, владним жестом вказавши їй замовкнути, і кивком підборіддя мовчки наказав піти.

Двері за Сандрою без зволікання зачинилися, і приглушені стуки каблуків, які з кожною секундою віддалялись, відбивалися в вухах, коли вона невірячим поглядом втупилася на подругу.

Аманда ніяково засовалася на шкіряному дивані і піднялася, опустивши очі в підлогу.

— Я, напевно, краще піду, — пролунав неприродно для неї тихий голос.

— Ні, почекай! — схвильовано вигукнула Сандра, метнувшись поглядом між ними двома. — Ти знайома з містером Роджерсом?

Мера міста знала кожна людина, але далеко не кожен особисто. 

Сандра не знала, чому вона запитує саме це з усього, що крутилося на її язиці. Навіщо Аманда тут? Чому вона не дивиться в очі? Це не та поведінка, яка властива подрузі.

— Так, залишся, Амандо, — пролунав низький, грубуватий голос Роджерса старшого і, прочистивши горло, він витончено піднявся з офісного крісла, обходячи свій робочий стіл. — Я думаю, прийшов час сказати їй, якщо це не може зробити мій син.

Він зупинився біля краю, вальяжно поправивши лацкани піджака, і спрямував покритий чорнотою чіпкий погляд на Сандру.

Кров відійшла від її обличчя, голова стала важчою і похмура розгубленість об'єдналася в її грудях. Що він має на увазі? Про що Ден мав сказати їй?

— Сказати що? Про що ви?

Тривога осіла вниз, трощачи її серце під своєю вагою в передчутті. Роджерс старший повернув обличчя до Аманди і кивнув їй, а після направив очі на Сандру. Холодні і знищуючі.

— Аманда - майбутня дружина мого сина.