Пролог

— Ден, я серйозно! — обурено закричала дівчина, притиснувши до грудей білосніжну ковдру. — Вимкни камеру!

Хлопець засміявся, встигнувши ухилитися від кинутої в нього подушки, і ступив ще ближче, направляючи на неї об'єктив.

— Нізащо, — посміхнувся він, спритно ухиляючись від ще однієї подушки.

— Але ж я не одягнена!

— В цьому і сенс, — блиснув лукавою усмішкою хлопець, підійшовши майже впритул до ліжка.

— Ти… Ти… — Сандра схлипнула і ображено штовхнула його в бік. — Дурень!

Посмішка стерлася з його обличчя і він відкинув камеру, тут же перехоплюючи її, перш ніж вона встигла відвернутися.

 — Сандро… Маленька, пробач мені. Я не хотів тебе образити. Маленька… — він уперся одним коліном в ліжко і почав покривати винуватими поцілунками її тонку шийку, стискаючи її в своїх руках. — Будь ласка, будь ласка, пробач мені.

Сандра ще раз схлипнула і затихла в його обіймах, але тільки для того, щоб дочекатись зручного моменту і вирватися з вже ослабленого захоплення.

Підхопивши камеру, вона схопилася з ліжка і направила на оторопілого хлопця об'єктив.

— Ах ти! — обурився він в камеру, зрозумівши, в чому справа.

Сандра заливисто розсміялася і відступила назад, щоб зняти його повністю. О, цей вираз обличчя просто безцінний!

— Ану йди сюди, маленька хитра лисичка, — він примружився, піднявшись слідом за нею, і Сандра пискнула, задкуючи назад і притискаючи міцніше долонею ковдру до грудей.

Вона посковзнулася, і Ден миттю наздогнав її, перехопивши поперек живота. Дівчина заверещала, і він кинув її назад на ліжко; камера відлетіла кудись в сторону, тут же позбуваючись уваги обох.

Ден навис зверху і, витягнувши однією рукою її зап’ястя, почав лоскотати дівчину.

— Ден! Припини! — крізь гучний сміх застогнала вона, забрикавшись в міцному захваті. Ковдра сповзла з неї, відкрила округлі стегна, частину живота.

— Ну Деен! Ну будь ласка! — ледве видихнула вона, задихаючись від сміху.

Ден різко припинив її лоскотати і відпустив її руки, докорінно змінюючи вираз обличчя.

— Ти ж знаєш, що я тобі нічого поганого не зроблю? — раптом запитав він з такою серйозністю, що Сандра відчула мурашки на шкірі. Він торкнувся великим пальцем її щоки, ніжно пестячи, його погляд уважно вивчав її обличчя.

— Я просто хочу зафіксувати ці моменти з тобою, щоб вони залишилися вічними...

Сандра стерла усмішку з обличчя.

— Ден, ти чого? — здивувалася вона.

— Не знаю, — розгублено сказав він на її реакцію. — Просто іноді у мене таке відчуття, ніби… Забудь.

Він, немов отямившись, струснув головою і перемкнув увагу на її губи. Сандра хотіла запитати, але його ніжний поцілунок вибив з голови всі зайві питання.

— Я кохаю тебе. Кохаю так сильно, що іноді мене це лякає, — прошепотів він, відірвавшись від її губ.

— Я теж тебе кохаю, — сказала вона, перш ніж ковдра відкинулась в сторону від її тіла, і він притулився до неї, дозволяючи відчути тепло його шкіри.

— Це назавжди, Сандро. Назавжди.