Глава 2

Мій улюблений фільм - «Форрест Гамп» - починається з польоту пір'їнка, яке опускається до ніг хлопця, який сидить на автобусній зупинці та розповідає свою історію. Я можу дивитися цей фільм нескінченно і щоразу переконуюсь, що правила, створені для нормальних людей, створені штучно. І найкласнішим серед цих, нібито, нормальних, виявляється розумово відсталий Форрест. Форрест Гамп. Біжи, Форрест, біжи…

Я чудово розумію, чому бабуся не любить Андрія.

Він простакуватий. Особливо для бабусі.

«А мені - нормально! Мене все влаштовує!" - каже мама з викликом, а я тихо тішуся, що бабуся живе окремо, і ці розмови відбуваються не щодня. Вона, щоправда, часто приходить у гості, але це можна пережити.

Взагалі це ми думаємо, що вона приходить у гості. Сама бабуся вважає, що вона приходить рятувати нас. Я думаю (і тут я згодна з мамою повністю), що ми якось вижили б і без цих постійних порятунків. Нехай просто приходила б у гості.

Знаєте, така, просто собі бабуся - з в'язанням, з пирогами, з патефоном... Я б від такої не відмовилася…

Але не тут було! Бабуся кидається на амбразуру навіть якщо амбразури й немає. І потім потребує визнання свого геройства. Ні, вона, звичайно, не говорить цього вголос, але явно чекає, що хтось із нас скаже: «Ой, що б ми робили без цитрамону, який ти нам принесла?! Напевно, у нас би голови вже повалилися без твоєї великодушної турботи!»

Особливо вона хоче цього від мами.

Хоча, можливо, я утрирую, і все зовсім не так.

Після розлучення з Женею, яке цілком і повністю відбувався на моїх очах, і яке я чудово пам'ятаю, тому що мені було вже років 12-13, бабуся задовбала всіх буквально розмовами про те, що ж вона (мама) такого наробила, що він пішов? При цьому між рядками звучало «хоч би раз прийшла до матері, та розповіла, що відбувається». Хоча Женя (на відміну від мого тата та Андрія) був ще більш-менш.

Одним словом, бабуся живе нашим життям. Ми б і раді, щоб вона жила своїм, але в неї не виходить. При цьому вона думає, що ми без неї не впораємося. Виходить замкнене коло.

Особисто мені Андрій, як то кажуть, не заважає, але й не допомагає. Так ... Ходить щось таке по будинку, жере наші цукерки й бризкається дешевою туалетною водою. Не можу сказати, що він сильно мене дратує, але... напевно, без нього було б краще.

Нам із Леркою.

А мамі?

А мамі, звісно, ​​було б гірше. Хоча щодо Лерки я також не впевнена. З фізикою та математикою він їй допомогти не може (після свого ПТУ або як воно тепер називається?), але в бадмінтон або пляжний волейбол грає з нею дуже захоплено. Босяк, одним словом.

Це бабуся так його називає.

Особисто мене тішить, коли він біситься з Леркою. Ніби сім'я… Коли я в цей момент дивлюся на маму, я бачу, що їй це теж подобається, але… Десь я читала, що хлопчики хочуть (здебільшого) здаватися старшими, а цей… як хлопчик. Думаю, у такі хвилини, мама ще більше відчуває різницю у віці - збоку здається, що він забуває, яку саме роль він грає у нашій родині.

А втім, роль глави сім'ї йому ніхто не давав. Але мамі, напевно, хочеться, щоб це було саме так. Складно все... Така модель…

Та ще й весь передпокій завантажив своїми гирями та залізками. Качається.

У принципі, де написано, що кожній людині в будинку треба надавати якийсь статус? Як на мене - живе та нехай живе. Аби тільки гирі прибрав із передпокою... А так... Мене це не стосується.

Я так вирішила.

- Ой, не сідай на розі, заміж не вийдеш, - сказала бабуся мамі на одному із сімейних свят, яких останнім часом чомусь поменшало. У бабусі був гарний настрій (що є рідкістю) і, мабуть, вона не вкладала у слова якогось особливого значення.

До речі, крім гарних слів, я збираю ще й прикмети, тому мені добре відомо, чому дівчина не повинна сидіти на кутовому місці за столом.

- А ви що маєте на увазі? - Запитав Андрій, попри те, що мама робила йому «великі очі», даючи зрозуміти, що реагувати на бабусині випади не потрібно, - Особисто я готовий у будь-який момент! Це вона все роздумує!

Мабуть, він мав на увазі, що готовий одружитися з мамою, але бабусі здалося, що він тим самим хоче нас усіх ощасливити.

Ой що тут почалося. Сусідка Людочка, мамина подружка, разів п'ять намагалася інтелігентно встрявати в суперечку, щоразу кажучи: «Нумо пити чай?» або щось на кшталт «Небо насупилося», але ні бабусю, ні Андрія неможливо було зупинити.

Свято було зіпсоване, але... нічого, потім перемололося.

Мені, як завжди, було шкода всіх.

Маму - за те, що їй було соромно за свого чоловіка.

Бабусю - за те, що билася в глуху стіну абсолютно безперспективно, і це було зрозуміло з першого слова.

Лерку - за те, що у неї тремтіли губи. Вона взагалі боїться всяких сварок.

Себе - за те, що не пішла на побачення заради цього так званого сімейного свята.

Навіть Андрія - за те, що такий нікчемний.

А потім проаналізувала та зрозуміла - інакше й не могло бути! Мама зранку розсипала сіль - це до сварки. Андрій учора залишив ключі на столі - явно щось віщувало. Людочка вчора прибігала до нас по циганську голку - ось терміново їй знадобилося якісь капці там заштопати - і мама, не думаючи позичила їй цю голку. Я знаю, що приколки, голки та шпильки давати нікому не можна. А якщо дуже треба дати, то треба вколоти того, кому даєш.

Запізно я дізналася, що Людочка так і пішла з голкою, не вколовшись.

Ну, і що ви після цього хочете? Щоб у домі був мир та спокій? Коли всі ознаки сварки, що наближається, просто в наявності?

З прикметами, звичайно, теж не все гаразд. Очевидно, треба враховувати й інші обставини.

Точно знаю, якщо дівчина вколе або поріже палець у новорічну ніч, то точно вийде заміж цього року. Ха-ха. Я в новорічну ніч і порізалася (салат робила) і вкололася (Лерці пелеринку до сукні пришивала поспіхом). І що? У 16 років одружуватися? Посміялися трохи, проте бабуся не забула сказати - ти дивися там, обережніше…