16.Кафе

Сніжана стояла перед дзеркалом, уважно розглядаючи своє відображення. Погляд ковзав по обличчю, рука легким рухом проводила пензликом по щоках, додаючи ніжного рум’янцю. Вії стали темними і густими після кількох рухів тушшю, а губи засяяли теплим відтінком червоного. Волосся вона акуратно уклала, залишивши кілька неслухняних пасм, що м’яко обрамлювали обличчя.

Вона вдягла світле пальто, яке підкреслювало її фігуру, накинула легкий шарф, що ледь торкався шиї, і наділа улюблений капелюх з вузькими полями. Завершили образ темні шкіряні ботинки на низькому підборі. Задоволена результатом, Сніжана вдихнула на повні груди й вирушила на зустріч.

Кафе, куди вони домовилися піти, розташовувалося на затишній вуличці. Його фасад прикрашали великі вікна з дерев’яними рамами, крізь які пробивалося тепле світло. Над дверима висіла кована вивіска з назвою закладу, а біля входу стояли два вазони з вічнозеленими кущами. Усередині пахло свіжозмеленою кавою і ванільними круасанами. М’яке жовте світло ламп, дерев’яні столи з мереживними серветками, тихий джаз у фоні створювали відчуття спокою й тепла.

Сніжана штовхнула двері, і дзвіночок над нею тихо задзеленчав. Її погляд одразу знайшов Юлю — вона вже сиділа за столиком біля вікна, тримаючи в руках чашку кави. Помітивши Сніжану, Юля підняла руку і з усмішкою помахала. Сніжана підійшла, і вони міцно обнялися, торкнувшись щоками.

— Привіт, — майже одночасно сказали обидві, і в їхніх голосах звучала щира радість зустрічі.