14.Найсмачніша кава

Поклавши телефони на перило дивана, Сніжана з усією жіночою ніжністю припала до серця Максима. М’яко поклала голову на його грудну клітку і слухала, як б’ється його серце — тук-тук, тук-тук, тук-тук.

Через мить рівне і спокійне дихання Максима змінилося, він розплющив очі і, голосом хриплим від сну, промовив:

— Ти вже встала?

— Так! — відповіла вона. — Бажаєш кави? — додала з легкою іронією та маленькою хитринкою в голосі. — Ти ж пам’ятаєш, у мене найсмачніша кава?

Максим тихенько кивнув у відповідь.

Між ними повисла якась уловима ніяковість — ніби двоє підлітків, які щойно зробили щось дивне і тепер соромляться цього.

Сніжана обережно піднялася з ліжка. Знайшовши свій шовковий пеньюар, вона притиснула його до оголеного тіла, ніжно вдягнула і немов легка фея ступила з ліжка, пішла на кухню.

Максим у цей час лежав на ліжку, спостерігаючи за нею, і в його голові не вщухав внутрішній діалог:

«Боже, Максим, що ти взагалі робиш? Ввірвався вночі до молодої дівчини, взяв  її, а тепер, як п’ятнадцятирічний підліток, не знаєш, що робити далі... Але вона неймовірна. Та італійська пристрасть, з якою вона віддала себе мені цієї ночі… Ніхто раніше не відчував такого задоволення від мене.»

Максим тихо засміявся, потягнувся і пішов на балкон покурити. Закуривши першу цигарку, рука вже шукала другу. В джинсах і майці він стояв на терасі, захоплено дивлячись навколо — цей балкон із квітами, двома кріслами і круглим столиком здавався йому частиною якоїсь казки.

У цей момент Сніжана з чашкою кави вийшла на балкон. Максим допоміг їй пройти, взяв на себе тарілочку з чашкою, поставив її на стіл, ніжно поцілував у скроню і притулив до себе Сніжану.

Вони стояли, міцно обійнявшись. Сніжана відчувала, ніби знає Максима все життя, ніби саме його її душа так довго чекала. Вона тримала його з такою теплотою і ніжністю, що серце розпливалося від тепла.

Максим злегка терся об неї своєю щитиною, поцілувавши скроню — аромат її парфумів, змішаний із запахом дорогих цигарок, назавжди врізався в його пам’ять.

Емілі Дікінсон:
“Де є любов, там і життя.”

Вони посідали у кріслах і почали ковтати ароматну каву. Максим зробив два маленькі ковтки, відчуваючи кожен смак, і з усмішкою промовив:

— Це найсмачніша кава, яку я коли-небудь куштував.

Вони обидва засміялися в унісон, і ця легкість в їхньому сміху зняла будь-яку напругу.

Сніжана запалила цигарку, і перший димок повільно розтанув у повітрі.

— Сніжана, — раптом сказав Максим, беручи у неї цигарку з ніжною настирливістю, — цигарки шкідливі.

Вона подивилася на нього, підійнявши брови, і засміялася, показуючи на дві викурені щойно цигарки:

— Що ти кажеш? Серйозно? Ха! — іронічно відповіла вона. — А сам?! куриш!

Максим розвів руками і, трохи посміхаючись, зізнався:

— Знаю, знаю… але це моя дурість. Ти ж дбай про себе, гаразд?

Сніжана посміхнулася йому у відповідь, відчуваючи тепло його турботи, хоча й розуміла всю цю іронію.

Вона взяла його руку у свою, і Максим зітхнув, дивлячись їй у очі.

— Сніжана, — сказав він, прямолінійно і щиро, — не буду ховати правду. Ти мені дуже сподобалася. Я закоханий у тебе по вуха. Що ти зі мною робиш?

Серце Сніжани стислося від цих слів. Вона повільно встала, підійшла до нього і, сівши йому на коліна, ніжно притулилася.

— Я відчуваю те саме, — тихо сказала вона, і в її голосі прозвучала щира ніжність.

Вони замовкли, розуміючи один одного без слів. Їхнє кохання було бентежним, ніжним і справжнім — немов вперше, немов уперше по-справжньому.