10 Вечір

Сніжана провела гребінцем по волоссю, змахнула поглядом по виразу обличчя в дзеркалі — очі, брови, губи, ніс — ніби шукала відповідь, чи варто знову довіритися. Душ уже змив втому й залишив після себе прохолодну свіжість. Вона накинула теплі шерстяні шкарпетки, обережно вдягла свій атласний халат — що завжди падав, мов легкий шовковий обійм — і аромат парфумів окутував її тіло.

Кожен рух — повільний, свідомий: вона відчула, як кімната наповнюється м’яким світлом ночі і запахом вологого дощу. І саме в цю спокійну мить — о 22:00 — пролунало дзвінке стукання у двері.

Серце застигло — хто це може бути пізно ввечері?

Сусідська пригода о 3 годині ночі з нецензурним криком «Ви мене топите...»?  тоді ще давала відлуння почутому. Але тепер вона тихо підійшла до дверного вічка — і… її очі засвітилися несподіваним дивом: на порозі стояв Максим, у руках — букет квітів і пляшка шампанського.

Сніжана відкрила двері. 

Він тихо посміхнувся, і його голос виблиснув мотором:

-Я можу ще подивитись на галерею ?

Сніжана відійшла лише граціозно впускаючи його до квартири, тремтячи легеньким щемом. Коли він увійшов, між ними неначе спалахнула іскра. Ледь зачинилися двері аромат квітів й терпкий повітряний присмак цигарок об’єдналися з тишею коридору.

Він навіть не став чекати — прагнення було сильнішим. Без запрошення його руки рушили до неї — спершу ніжно, потім зростаючи, немов у фінальному акорді симфонії. Їхні губи злилися у вогняному поцілунку, у повітрі зазвучала жадоба, і все мислиме зупинилося.

Та пристрасть та й вогонь почав розгоратися з більшою силою.

З коридору вони поступово рушили до кімнати, двері тихо зачинилися, немов підпорядкувавшись їхній волі. Його пальто, волога сорочка — він знімав їх, рухаючись вверх , поки вони не впали на підлогу. Вогонь кохання вирвався на волю.

Турботливо, з напівніжністю, він опустив її тіло на м’яке ліжко. Її шкіра відчуттєво тремтіла, коли його долоні обережно відстібали пенюар, оголюючи плечі, руки, шиї. Він торкався її плеча — шкіра мліла, б’ючи від задоволення. Потім його поцілунки поволі спустилися вниз до шиї, грудей, до стегон.

Кожен їхній рух був підпорядкований почуттю — сполученням пристрасті й ніжності. Вони наче були школярами, що тільки-но пережили першу закоханість — але з глибиною дорослих почуттів. Їхні поцілунки набували все більшої сили, а тіла зливалися в один ритм.

І коли він затягнувся її в обійми, Сніжана відчула тепло, яке давно не торкалося її внутрішнього світу. Не просто фізичну близькість — а момент, у якому стиралися всі сумніви та страхи. Вона застогнала тихо, ніби від свідомості, що все це — не просто порив моменту, а голос її душі, здатний ще раз відкритися.

Їхня ніч щойно почалася — і в ній було палке бажання і ледь схована надія, що цей поцілунок — не останній.