3.Смачна кава

— Мене звати Максим. А вас як? — запитав він.

— А я Сніжана, — відповіла я, протягнувши руку. Ми потиснули долоні, й у цей момент мені здалося, що світ навколо трохи сповільнився.

— Сніжано, а ви не підкажете, де тут можна випити смачної кави?

— Кави... — я трохи задумалась. — А я хіба не сказала, що ще й експерт по каві? — підколола я, усміхаючись.

— Ви мене не перестаєте дивувати, — відповів він із щирою усмішкою.

І ми рушили до моєї улюбленої кав’ярні — «Тісто-бару». Була середина тижня, тож людей майже не було, і ми без проблем знайшли вільний столик. Зробили замовлення, забрали номерок і сіли.

— Максиме, ви так і не сказали… Ви приїхали у справах чи до когось у гості? — поцікавилася я, намагаючись не тиснути, але не приховуючи зацікавлення.

— По роботі, — коротко відповів він. Але в його голосі проскочила якась напруженість, мов прихована обережність.

— Транзитом? — не втрималася я, вдивляючись в його очі.

— Можливо… а можливо, й назавжди, — сказав він загадково, не відводячи погляду.

Саме в цей момент нам принесли каву й гарячі сендвічі. І я, чесно кажучи, на мить забула про все.

Коли я відкусила сендвіч, розтанувший твердий сир з ковбаскою й соусом створили ідеальне поєднання. Мені було настільки смачно, що очі мимоволі заплющилися від задоволення.

— Смачно? — почувся знайомий голос. Я відкрила очі — Максим спостерігав за мною з усмішкою.

— А ти спробуй! — відповіла я, не помітивши, як перейшла на «ти». Як тільки це слово злетіло з вуст, я завмерла, чекаючи його реакції.

Максим взяв шматочок мого сендвіча й зробив ковток.

— Це неймовірно. Ти права, — сказав він просто, тепло. Я відчула, як з мене спала невидима напруга. Значить, тепер ми — на «ти».

Ми засміялися разом. Усе здавалося легким і таким правильним. Але в цю мить нашу ідилію різко перервала стороння поява.

— Максим Дмитрович! Ви теж тут? Доброго дня! — долинув голос жінки.

Ми одночасно повернули голови. Я почула, як у думках сама собі промовила: Ого, як офіційно...

Перед нами стояла гарна, доглянута жінка: зачіска, макіяж, накладні вії, манікюр, стильна сукня. Приблизно нашого віку. Я зловила себе на думці, що почала порівнювати себе з нею. Така вже звичка — недобра, але щира.

— Доброго дня, Олександро Юріївно, — відповів Максим сухо, навіть відсторонено. Його тон був стриманим, холодним. Весь його вигляд говорив: Мені не приємно тебе бачити.

— Можна до вас приєднатись? — спитала вона, витримуючи паузу.

— Ми вже йдемо, — коротко відповів Максим. Він підвівся з-за столу, взяв каву й сендвіч, а потім глянув на мене так, ніби запрошував піти разом.

Я миттєво зрозуміла, і майже не думаючи, підхопила свої речі й пішла за ним.