*** 8 ***

       Минув тиждень відколи Олена повернулася додому. Емоції потроху почали влягатися і прийшло усвідомлення реальності перемоги. Сьогодні чомусь пригадалася та розмова з Денисом. Юнак запитував її що буде після перемоги. Він ще тоді вірив, що вона може перемогти. А вона й досі слабко вірить у те, що таки змогла перемогти. Рука сама потягнулася до прозорої коробочки. Піднісши її на рівень очей Олена запитувала себе “Що ж далі?”. Не всім мріям судилося здійснитися. Олені здавалось, що кільце виконало свою місію. Настав час позбутись його. Але відправляти його до сміття рука не підносилась. І раптом її осяяло. Вона має повернути його. Звісно, Дениса шукати вона для цього не буде. А от кафе, де воно з’явилось ідеально підходило. Боячись передумати Олена вкинула заповітну коробочку в сумочку та попрямувала туди, де так давно не була…
- “Ну от і все. Тепер все так, як мало бути. Сподіваюсь ти принесеш комусь удачу” - прошепотіла дівчина дивлячись на коробочку яку сама ж поставила на місце, де мала б стояти романтична свічка. Повільно розвернувшись вона пішла геть.

Неталі МакКензі "Уривок із книги житя" © Неталі МакКензі, 2022. Всі права захищені. Використання твору і його автоматизоване копіювання будь-якими програмами без письмового дозволу автора заборонено. Місце оприлюднення твору - сайт Букнет https://booknet.com/. Якщо ви зустріли книгу на іншому сайті - натисніть кнопку "Скарга". Адже твір викрадено та використано без відома автора.   

        Другий день поспіль Денис блукав вуличками міста. Музичних закладів у Львові виявилось не так вже й багато. Але в них дівчину впізнавали лише як переможницю конкурсу, а не як свою працівницю. Роздумуючи над тим, де б ще пошукати дівчину він увійшов в кафе на одній із площ. Опинившись в середині він зрозумів, що це те ж саме кафе, де він стикнувся з дівчиною чотири роки тому. Хтозна, можливо вона тут часто буває? Поруч із входом було вікно з якого було зручно спостерігати за площею. У напівзаповненій залі столик біля цього вікна був вільний і юнак сів за нього сподіваючись розпитати офіціанта про дівчину. 

        На столі лежало меню. Однак юнак не планував нічого з нього замовляти й відсунув його від себе. Напевно його рух виявився занадто різким - яскрава тека штовхнула свічник і той захитався, а до рук Дениса покотилася коробочка, яка лежала на ньому. Хлопець з цікавістю повертів пакуночок. Попри прозорість коробки, він не міг зрозуміти навіщо папірець так пакувати.  Розуміючи, що вміст його не стосується, він все ж відкрив коробку та витрусив її вміст на долоню. Маленький папірець покрутившись в повітрі впав і хлопець зрозумівши, що це кільце посміхнувся. Схоже, що якийсь романтик готував коханій подарунок. 

        Закривши долоню, щоб акуратно вкинути кільце в коробочку, Денис здригнувся. Долоню наче обпекло, а в його підсвідомості знову розламалась цеглинка пропускаючи промінець. Вдих - видих. Стіна, яка так довго приховувала уривок його життя розлетілася на дрібні камінчики. А спогади ввірвались яскравим світлом. Цей романтик з паперовим кільцем - це він. А таємнича незнайомка, яка являлась йому в подобі Ангела - його кохана Олена. Він мав повернутись до неї зі справжньою обручкою. Але поранення в голову, яке він отримав під час бойового завдання, блокувало кілька місяців його пам’яті. Лікарі розраджували, що пам’ять повернеться, а йому варто радіти, що загалі вижив. Навіть професор, який мав значні успіхи в цій галузі був безсилим. Він перепробував безліч способів як повернути пам’ять. Але нічого не вдавалось. І, напевно, якби не випадкова зустріч в літаку, то нічого б і не вдалося. 

          І раптом ще одне усвідомлення ввірвалось в його свідомість. Груди стиснув різкий спазм, в горлі пересохло, а руки стиснулись в кулаки. Як ця обручка потрапила сюди та чому саме зараз? Олена обіцяла дочекатись його. Невже вона все ще чекала, а зустріч в літаку переконала її порушити обіцянку. Та й воно не дивно, адже він поводився з нею як незнайомець.

         Його думки металися, наче загнаний звір у клітці. Навіть під час бою він був спокійніший ніж зараз. Але юнак розумів одне - він не міг знову втратити Олену. Тільки не зараз, коли щойно знайшов. Знову опустив погляд на долоню з кільцем. Він обіцяв повернутися зі справжньою обручкою. Обіцянки потрібно виконувати, не зважаючи на те, скільки минуло часу. Спакувавши паперову обручку в прозору коробочку. він обережно заховав її до кишені сорочки та піднявшись попрямував виконувати задумане.

         За кілька годин Денис стояв перед будинком Олени. І лише зараз він усвідомив, що не знає у котрій квартирі вона живе. Та й взагалі, чи живе вона тут досі? Поруч з будинком була кілька лавочок і Денис, обережно поклавши букет який купив разом з обручкою, сів на одну з них. За пів години з будинку вибігло кілька підлітків. Денис скористався моментом та показавши фото Олени, яке було в Інтернеті, запитав чи живе вона тут. Хлопці дещо повагалися, але зрештою ствердно кивнувши головами подалися геть. А Денис відчував, що на одну проблему стало менше. Тепер лишилось дочекатись саму дівчину та поговорити з нею. І якщо з чеканням проблем не було (не дарма ж у засідках так багато часу проводив), то з “поговорити” він вагався. Денис не знав з чого почати. Кілька разів прокручував фрази. Але зрештою вирішив, що нехай буде як буде. Головне розпочати, а там вже слова самі знайдуться.

        Олена поверталась додому вже надвечір. Після того як лишила паперову обручку в кафе вона трохи прогулялась. Ноги самі понесли по маршрутах, які вже чотири роки були під табу. І тоді-то вона збагнула, що попри образу на Дениса, вона хотіла мати щось на згадку про нього. І єдиним, що у неї було - паперова обручка. Повернувшись в кафе Олена з’ясувала, що коробочка зникла - її забрав хтось з відвідувачів. В той момент дівчині здалось, що вона втратила частинку себе. І все через ту зустріч в літаку - сердилась дівчина. І от зараз йдучи додому вона пройшла повз Дениса, навіть не помічаючи його.