*** 6 ***

        Останні кілька годин польоту він роздумував над тим, що сталося. З того дня, як Ангел врятував його на полі бою минуло більше ніж чотири роки. Але ніколи він не з’являвся з чітким образом чийогось обличчя. Хіба що одного разу: після поїздки до Львова. Точно! Денис пригадав як зустрівся з дівчиною в кафе. Пізніше саме її він бачив своїм Ангелом. Але цей образ поступово стерся. Вірніше, Денис змусив його зникнути. Адже тоді він зустрічався з Іриною і вважав, що саме вона, а не дивна незнайомка, має бути його Ангелом. А за кілька місяців вони розлучились і Ангел так і лишався безликим. До сьогодні. А що, якщо це не збіг? Що як те, що говорила тоді дівчина - правда? І вони дійсно були знайомі. Та навряд чи незнайомка щось розповість. Схоже, вона його теж впізнала і тому так себе веде. 

        Олена давно не була так натягнута як цього польоту. Хоч як вона намагалась спокійно виглядати, та все ж емоцій стримати не могла. Ще тоді вона думала, що її почуття померли…зникли разом з ним. Але зараз.. біль та ненависть повернулися. Найкращим способом витримати цей політ було ігнорування його. І лише почувши рівномірне дихання сусіда Олена трохи розслабилася. Раптом Олена відчула як гаряча долоня юнака вхопила її та міцно стиснулася. Вона була готова різко висловитись, але обернувшись побачила, що юнак спить. Однак його рука й досі сталево стискає її. Дихання було частим, а очі під повіками нервово металися зі сторони в сторону. Попри злість на нього Олена доторкнулась до обличчя Дениса та тихо покликала його. На її подив юнак відразу ж зреагував. А відкривши очі подивився так ніжно, ніби впізнав її.  Раптом в ній ожила надія. Та за кілька митей його погляд змінився і знову став чужим. І на що вона сподівалася? Дурепа! Решту польоту вона злилась вже сама на себе. Адже ж поховала ці почуття. І от - один ніжний погляд і вона була ладна кинутись в його обійми. Ні. Він відмовився від неї. І їх зустріч - це просто жарт долі. Ну, або ж репетиція перед конкурсом. Там теж зустрінуться старі противники….

       Після приземлення дівчина не поспішала виходити з літака. Денис все гадав як розпочати з нею розмову. Та слова ніяк не знаходились. Літак пустів і він змушений був піднятись так і не поставивши жодного питання. Він сподівався, що зустріне дівчину біля стрічки з багажем. І вже там зможе розпочати з нею розмову. Зрештою, його рюкзак з військовим спорядженням міг ретельно оглядатись. А це дозволяло йому довше затриматись та перехопити дівчину, навіть якщо вона забиратиме багаж останньою. 

        Діставши свою ручну ношу він завбачливо дістав речі дівчини та поставив їх на крісло де щойно сидів. Йому не хотілося, щоб вона знову впала вже дістаючи речі. З подивом відмітив, що в шкіряному футлярі був якийсь музичний інструмент. Може він зустрічав її на якомусь концерті? Ще раз поглянув на дівчину. Та  навіть не поворухнулась, а просто розглядала світанкові вогні аеропорту крізь ілюмінатор. У склі відбивалося її обличчя. Денису здалось, що тепер на ньому був розпач. Однак дівчина впіймала його погляд на склі й емоція зникла.

     Олена ледь дочекалась коли Денис піде. Вона спостерігала за ним у вікно ілюмінатора, використовуючи його як дзеркало. Але і юнак скористався тим самим методом, щоб поглянути на неї. На мить їх погляди перетнулись. Олена відчула це. Але вдала, що не помітила і сфокусувалась на іншому. Практично усі пасажири вийшли та, швидше за все, зайняли місця в автобусі. То ж тепер їй доведеться шукати таксі. Вночі їх тут не так вже й багато. І все через Дениса. На щастя весь її багаж тут. І їй не доведеться чекати ще і його.

       Денис все ще стояв біля стрічки з багажем, як краєм ока зловив знайому постать біля виходу. Вхопивши рюкзак та на ходу натягуючи його на плечі він попрямував слідом за нею. Хлопець відчував, що ця дівчина може допомогти знайти відповіді на деякі питання. Він наздогнав її саме в той момент, коли вона перечепилась та мало не впала втративши рівновагу. Він знову врятував її від падіння.

- Схоже, ти завжди будеш в моїх обіймах.. - пожартував юнак і несподівано для себе відчув, ніби в його стіні випала невелика цеглина пропускаючи промінець світла. Денис відчув, щось на кшталт дежавю. І схоже - не лише він. 

        Олена різко рвонулась з його обіймів та вскочила в таксі, яке з’явилось особливо вчасно. Закривши двері вона попросила водія їхати чим швидше. Від’їхавши на кілька метрів вона обернулась, щоб поглянути на Дениса. Той нерухомо стояв на тому ж місці. І лише тепер, відчувши себе в безпеці від його чар Олена видихнула, а з її очей полились сльози. Біль, який вона так довго ховала та помилково вважала перебореним, знову вирвався на волю. Здавалось, що тепер його навіть стало більше, ніж було. Фраза Дениса після пробудження довела - він знав хто вона. І просто холоднокровно грав роль незнайомця. Водій мовчки подав їх сухі носовички, і лише на під’їзді в місто запитав адресу куди їй було потрібно.

         Денис заціпеніло дивився вслід авто. Відкриття того, що стіна забуття дала тріщину такою простою фразою, відтіснила усі інші думки та наміри. І, лише коли вільне авто таксі приїхало, він подумав про те, щоб наздогнати дівчину. Але сам же себе зупинив. Що він скаже цій незнайомці? Було очевидно, що вона не бажає з ним розмовляти. Найкраще, що він міг зараз зробити, то це поговорити з людиною, яка його розуміє. Діставши телефон швидко набрав номер телефону та підніс телефон до вуха.

- Денисе?! Я гадав, що ти полетів до Штатів на змагання.

- Так і є, полетів…

- Щось сталося? У тебе схвильований голос.

- Професоре, я зустрів дівчину в літаку

- Так це ж добре

- Петре Сергійовичу, це Вона. Вона мій Ангел.

- Ти певен? - голос професора залишив жартівливий тон і став серйозним.