Ти, я і зима

Оксана: - Привіт, - хвилин 20 тому в мене закінчилися пари. Учора Паша не зміг мене забрати, оскільки був зайнятий на роботі... Принаймні він так сказав, і додому він так й не приїхав.
На вулиці грудень, все навкруги припорошило снігом, який і зараз повільно падає великими пластівцями на землю. Тому, через низькі температури, я ще сильніше поспішала скоріше залізти в автомобіль, дбайливо прогрітий заздалегідь для мене.
Всівшись зручніше, поправивши пальто, я зітхнула від насолоди, адже це була моя перша спокійна хвилина за день. Подивившись на Пашу, я зрозуміла, що на найближчі пів години це була моя остання хвилина спокою.
Оксана: - Паш... ?., - застигнувши від подиву, я нахмурила брови, - Паш, щось сталося?
Паша сидів, спершись на підлокітники сидіння, і дивився вниз. Потім він все ж перевів погляд на мене.
П: - Що учора робила?
О: - Що учора робила?... Та, як завжди, а що?.
П: - Як завжди? За 3 роки, що живу з тобою, не помічав, що зустрічаться з хлопцями в кафе було твоєю рутиною, Оксан.
Нахиливши голову в право, Паша продовжив свердлити мене поглядом. Скривдженим і невдоволеним поглядом. Як би не намагався приховати, все на обличчі написано.
О: - Паш, так...ти все бачив? Не довіряєш? Чи ревнуєш?,  - на моєму обличчі з'явилась посмішка.
П: - Не розумію. - Паша, на відміну від мене, не був таким щасливим, строго сприймаючи те, що для мене це забавка. - Ти ніколи не була схожа на подібну дівчину, і...
О: - Паш, я не зраджувала тобі. І не збираюся. - Я поклала долоню на його зап'ястя, і подивилася в очі, посміхнувшись, - так що тобі немає про що хвилюватися.
Я спокійно, з посмішкою на обличчі, повністю сіла назад на своє сидіння, подивившись вперед на дорогу, якою спокійно йшли люди додому. Що правда, не встигла я прибрати руку від хлопця, як він тут же схопив її і потягнув мене назад на себе.
О: - Паш...
П: - Можливо, для тебе це дійсно смішно і потішно, але не хочеш пояснити?, - зараз його, мабуть, краще не злити... - Я чекаю.
О: - Цей хлопець, він мій одногрупник. І ми не зустрічаємося, як тобі могло здатися. Він просив у мене поради і допомоги, йому подобається моя подруга. Ми нічого такого не роби...
Я не встигла договорити, як Паша притягнув мене ще ближче,  узявши за другу руку, і поцілував. Коли ж він відсторонився, то відпустивши праве зап'ястя, він взявся за кермо.
О: - Паш... Ми...
П: - Все нормально, просто прошу тебе, більше не допомагай іншим хлопцям твоїх подруг в себе закохувати, добре, сонце?, - від його злості і сліду не залишилося. Тепер він задоволений... А я спантеличена, м'яко кажучи.
О: - Куди ми їдемо?
П: - До моїх батьків.
О: - Що? Навіщо?
П: - Розслабся, сонце. Я хотів зробити тобі пропозицію на Новий рік... до того, як побачив вас в кафе. Але, якщо все вже вирішилось, то зараз ми їдемо купувати обручки, а потім скажемо удвох про це батькам.